Як же важко вижити простій сільській дівчині в Києві..підтримайте.

Мені так важко і погано..
Приїхала до Києва шукати своє щастя, мені всього 23.
Сама родом з маленького села, якого навіть немає на карті. Для мого переїзду моя матінка продала декілька корів і бабусину хату, стали жити пару місяців разом: я, мамочка, папочка, бабуся , котики і собачки.
Поїхала рік тому до Києва, зняла найдешевшу кімнатку у бабусі, живу зараз з нею.
Шукала роботу, взяли рабинею в офіс - тобто завгоспом-секретаркою. На роботі всі працюють в напрямку іт, здається мілтех.
А там постійно ремонти, купа роботи, я дуже багато працюю…за 30 тисяч. Мені цих грошей на хліб з молоком не вистачає, я ще за кімнату плачу 3 тисячі…
Але найважче це люди - всі сміються, дізнавшись що я із села, колега принесла піццу, я сказала що дуже смачно і вперше їм таке, всі почали сміятись і тикати пальцями…одягаюсь дуже бідно, скромно, але чисто, так ген директор сказав приодітись бо ʼгості подумають що ми людям зарплату не платимоʼ
Один 40-річний навіть залицявся, я думала це кохання, віддала свою цноту, а потім він ігнорував..
Дуже складно, аж жити не хочеться.
Підтримайте добрим словом бідну дівчину яка шукає щастя…у мене ж навіть освіти немає, тільки 9 класів…більше нічого…