Чи нормально жити в світі, де бути простою людиною це вже неабияке досягнення?

Закінчила університет, не брали на роботу.
Потім знайшла.
Чи то компанія були такі собі (влаштовувалась в маленькі), чи то я погано працювала, але за рік змінила 6 робіт. Десь 4 місяці була, десь 3 дні.
Батьки не допомагали нічим, я із бідної сім’ї, із села. Їм аби самим вижити.
Жила впроголодь, набрала кредитів, щоб на щось жити. Купувала саме дешеве взуття, одяг, воно рвалось. Були часи, коли не могла купити собі гель для миття посуду за 30 грн з атб, бо не було грошей - все йшло на оренду кімнати, комунальні та відсоток за кредитку.
І тут - доля посміхнулась мені. Знайшла нарешті роботу, де працюю вже 2 роки і отримую стабільну зарплату.
Яке це щастя бути звичайною людиною , а саме могти закривати базові потреби - жити без кредитів, відкладати, купувати одяг , взуття, косметику, їжу яку хочеш. Виходити кудись у кавʼярню, допомагати батькам.
Просто бути простою людиною.
А зараз такі часи, що багато хто не має і цього.
Сьогодні стояла на перекурі, йшов дощ, і я ледь не заплакала від того, що нарешті стою в нормальному взутті , не холодному; у теплому одязі (носила старий); під новим зонтом (був старий ще маминий) ; і маю куди йти - на стабільну роботу, про яку я мріяла завжди; а ввечері куплю собі овочеву суміш , засмажу її і зʼїм разом з кашею - раніше не могла собі цього дозволити, цілу пачку суміші використати)) розтягувала.
Звичайні речі, які мають бути у кожного, зараз доступні не всім.