Однозначная• 11 октября в 23:04
Сумно доживати...
Мені п´ятдесят. Живу з батьками, піклуюся про їх здоров´я, останні п´ятнадцать років часто і суттєво хворіють. Якось так швидко життя пройшло. По суті, я одна. Завжди одна. І по життю так складалося, що все треба виборювати, нічого легко не давалося. Є, звісно, подруги. Але загалом у всіх свої сім´ї і свої інтереси. Великих грошей не заробила, статків і шикарної нерухомості не маю. Натомість маю купу проблем, хронічні хвороби і страшну неремонтовану квартиру, на яку ніколи не вистачає коштів. І чим далі, тим страшніше мені жити, бо за який кошт існуватиму на пенсії, одному Богу відомо.
Нічого не прошу. Просто треба виговоритися.
Нічого не прошу. Просто треба виговоритися.
показать весь текст
22
105
9
307
0
На соцзахист їдьте. Пенсіонерів ніхто не примусить працювати. А ви потихеньку знайдете роботу. Не хочуть їхати - це їх право і їх життя. Але і ви не можете бути їхнім заручником. Вони своє отжили, хай вам дадуть пожити. У вас же настрій вже як і в них пенсіонерський 
1
1
25
15
А почему вы отношения не завели до 35 лет пока родители пе болели ? Вам не хотелось их? А сейчас тоже не хотите ?
10
Я неодноразово розпочинала своє життя. Людина, яка мене типу кохала, і з якою ми планували спільне життя, покинула мене без пояснень, одним днем. Ще один чоловік, з яким ми давно були знайомі і подобалися одне одному, запрошував мене на побачення, активно залицявся, а в цей час планував весілля, і одружився. Були, звісно, ще відносини, але вже далеко не заходили. А потім мені було не до цього.
Дитинство було звичайне, нічого там не надломлювалося.
Дитинство було звичайне, нічого там не надломлювалося.
20
3
Співчуваю. Мені 52, хвора мама, якій потрібна операція, я в кредитах по вуха, після двох складних операцій, попереду ще одна, але тримаюсь. Побувала і на самому дні, зараз трохи вибралась, але до попереднього рівня вже навряд доберуся. Про пенсію не думаю - до неї ще треба дожити. І Ви тримайтесь. Життя таке, яке є. Іноді доводить до розпачу, іноді загартовує. Іноді радує. Маленькими радощами, але все ж радує. Радує тим, що живі. Радує, що нарешті можу працювати. Хоч і зарплата мала, але порівняно з трьома роками безробіття і жебрацтва, це неймовірно чудово. Радує, що нарешті можу вільно пересуватись містом, хоч і через фізичний біль, але вже самостійно. Радує, що хоч і за кредитні кошти, але вже можу дозволити собі маленький тортик. Радує, що вже можу зустрітись з друзями і сходити на прогулянку чи в музей. Радує, що бачу жовте і червоне листя кленів, мокну під дощем і мерзну увечері на зупинці після роботи. Багато що радує. І Вам не варто опускати руки. Ви це Ви і Ваше життя у Ваших руках. Дива іноді трапляються, але не варто їх чекати. Щоб трапилось диво, потрібно робити кроки йому назустріч. Складні кроки. Іноді принизливі. Але це не привід здаватись. Тримаю за Вас кулачки.
70
Якось трохи пізно ви задумалися. Моя сестра в 34 народила без чоловіка в 90- ті , коли зрозуміла,що заміж не покличуть, і ростила дитину на зп працівника пошти,бо завод закрили.. Було важко, але зараз має чудову та дуже успішну доню , зятя та онука.
7
9
20
5
Расскажите, почему не сложилось с личной семьей?
Бывает так, что родители растят себе сиделку, а не постороннему человеку жену и маму. И прикладываются к личному счастью детей.
Бывает так, что родители растят себе сиделку, а не постороннему человеку жену и маму. И прикладываются к личному счастью детей.
1
17
3
мне однажды мой начальник сказал: ’если тебя твоя жизнь не интересует - то других она интересует еще меньше ’
Меня тогда это как обухом по голове( Но по сути так и есть- если мы ни к чему не стремимся- то ничего и не получим( Как Г по речке плывем
Меня тогда это как обухом по голове( Но по сути так и есть- если мы ни к чему не стремимся- то ничего и не получим( Как Г по речке плывем
2
13
Ваши родители вырастили себе хорошую послушную обслугу и рабыню Изауру. Залезли ей на шею со всеми своими проблемами, и украли жизнь. А кому от этого хорошо в итоге?
1
7
34
С 18 лет надо было бы потихоньку отлепляться от родителей и строить свою жизнь а вы всё «мы», «мы».. мы — это про симбиоз маленького ребенка с родителем а не взрослого со взрослым
6
17
А є варіант поговорити з батьками серйозно, що вам потрібно виїзджати? В країну з гарним соціалом. Всім. У Вас там хоть надія на краще майбутнє буде. І не потрібно працювати на всіх, будуть батькам і виплати, і лікування безкоштовно.
10
1
7
так дело не в физическом отделении а внутренне (психически) - с присвоением себе ПРАВА на свою собственную жизнь вне родителей и их одобрения
10
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу