Помер тато, а з ним і сенс життя

Какая-то удивительная история.
Папа работал до самой смерти, но все мамины подруги уже умерли. Это по сколько им всем было лет?
Восьми комнатный дом? Однако. У нас четыре спальни и гостиная. Общая площадь дома 220 с подвалом.
Какая площадь виллы, в которой живёт ваша мама?

Автор вам співчуваю, бо бачу по тексту що він вас любив і ви його, це супер. І дуже жаль що такі тати помирають. Хай би мій батько помер, який мене не любив і знущався, такі не заслуговують на життя, і жаль що таке гівно живе, а такі люди як ваш помирають. Але так завжди.

Це найболючіше питання , вона сказала,що не зможе сама жити . Тому я повинна переїхати,а мій син не хоче,він дуже любив дідуся,тому каже що не може там жити. Ось так...

Це найболючіше питання , вона сказала,що не зможе сама жити . Тому я повинна переїхати,а мій син не хоче,він дуже любив дідуся,тому каже що не може там жити. Ось так...

Я щиро співчуваю... В мене пройшло 4 роки, маму забрала до себе, сама вона не змогла, почалися проблеми зі здоров´ям через стрес. На початку дійсно нічого не відчуваєш, така захисна реакція психіки- анестезія втрати. У всіх сім´ях різні відносини, тому хтось каже живіть своє життя і час лікує. Ніфіга! Залишається діра, яку нічим не заповнити і як раніше вже не буде.... Тримайтеся (((

Автор, якщо переїдете зараз - вже ніколи не за можете з´їхати назад, бо мама так і буде маніпулювати, якщо з´їдете - помру. Одразу подумайте, чи буде вашій сім´ї це ок.
Моя мама залишилась сама 1.5 роки тому, вони також жили один для одного, друзів як таких не мали, я з сім´єю за кордоном. Одразу запропонувала до нас, не хоче. Перший рік був дуже важкий, але зараз взяла себе в руки. Також хоббі город + знайшла собі подружок ходить з ним на каву, в ресторан, театр, концерти, кіно, вистави різні, просто в парк погуляти, робить зарядку, стала обливатися холодною водою, короче молодець.
Поясніть мамі, діти не повинні рятувати від самотності, у вас своє життя, своя сім´я, плани, тощо. Рятують такі самі самотні подружки і гроші.

в ній зараз говорить горе і відчай, але не переізжайте. Ходіть кожен день на прогулянки, зїздіть кудить. Інакше біль розтягнеться на зараз, а потім коли переїдете назад ще раз накриє. Візьміть їй психолога кілька сеансів.

Тобто ви кинете дитину задля мами?

Капец какой то, любовь к родителям хорошо, но все хорошо в меру. Ещё бы можно было как то понять, если он был единственным близким человеком. Но имея ребенка, лично для меня странно так зацикливаться на отце. Посмотрите с другой стороны, у вас есть ребенок и он привязан к вам.

Це найболючіше питання , вона сказала,що не зможе сама жити . Тому я повинна переїхати,а мій син не хоче,він дуже любив дідуся,тому каже що не може там жити. Ось так...

Вы взрослая женщина , а несете какой-то бред.
Ваш папа умер внезапно. Это с одной стороны трагедия, но с другой стороны он не мучался годами, например, лежа парализованным после инсульта. Ваша мама взрослая женщина. Да, сейчас будет пустота, но она ее заполнит со временем подругами, телевизором, приезжающими внуками. Не надо ей сразу заполнять жизнь собой. Она справится и так. Множество вдов живут и здравствуют.
Родители уйдут рано или поздно. Вы ж не думали, что ваш папа никогда не умрет? Это естественный процесс. Вы бы хотели чтоб ваши дети без вас теряли смысл жизни и лезли в петлю?
Поплакали и жить. Всем жить. Таков порядок жизни. Вот как раз сейчас ВЫ показываете своим детям как нужно переживать утрату. Именно ваш сценарий они будут повторять. Вот и дайте им верные ориентиры, а не истерику.

Це найболючіше питання , вона сказала,що не зможе сама жити . Тому я повинна переїхати,а мій син не хоче,він дуже любив дідуся,тому каже що не може там жити. Ось так...

Скоро час на розсаду прийде. Купіть трохи пізніше мамі насіння. Та язички. Хай займається

Я це розумію в безмежно кохаю дитину. Але зараз мене розриває біль. Я на про що думати не можу . Не хочу їсти. Просто живу як в якійсь бредовій стрічці і все

А скільки років дитині? Ви нездатна пояснити дитині якісь моменти? Якщо для вас це втрата, то спробуйте уявити, як вашій мамі , яка залишилася сама в цьому житті. Можливо варто приходити до неї, на перший місяць забрати до себе, поки вона звикнеться з цією втратою . Ви прийшли в свою сімʼю і як би не було, маєте дитину, чоловіка, клопоти, а мама сам на сам зі своєю втратою, Вам всім потрібен час і якби це не звучало, тільки він приглушує ту втрату.

То что вам больно, это нормально, тем более, что очень мало времени прошло, но потеря смысла жизни не совсем понятна лично для меня. У меня умерли бабушки, мама, остался только папа из самых близких родственников старшего поколения, но про потерю смысла жизни речь не шла, во многом благодаря ребенку в том числе. Но понятно, что все переживают горе по разному, мне помогал метод Скарлетт, я не буду думать об этом сейчас, я подумаю об этом потом, загружала голову работой, домашними делами. Кто то погружается в горе, не может думать ни о чем другом, похоже это ваш вариант, постарайтесь больше думать о текущих делах, горе нужно только пережить, со временем к нему привыкаешь, другого варианта нет. Сил вам вытащить себя из этого состояния.

Так я пояснюю,і дитина також ридає кожного дня. І він розуміє ,що бабусю треба підтримати . Але поки що не може зайти до неї.

Мы думали,якщо передїзджати, то всією родиною

Так,я вже шукаю психолога

Автор, дуже вам співчуваю. Мій тато помер 2,5 роки тому. Також раптово. І, дуже довгий час, це був єдиний чоловік в моєму житті, на якого я могла покластися. Мабуть для мене дуже великою вдачею було те, що, врешті, я вийшла заміж за чоловіка, що дуже схожий на мого тата. Якщо б було не так, то, мабуть, я б збожеволіла.
І з мамою тато також прожив більше 40 років... А мама, навіть, попрощатися не змогла, бо ховали в закритій труні.
Але що можу сказати... Біль вщухає. Так, не швидко. Але зараз, через 2,5 роки, є світла пам´ять і трохи саднить, коли згадуєш якісь моменти. Досі пам´ятаю нашу останню зустріч з татом. Він тоді мені книжку привіз. Досі не наважуся її прочитати. Так і лежить біля ліжка, куди поклала її в день дарування.
В мама досі сумує. Але живе. Є подружки, з якими ходить пити каву і в театри. І є ми.
Перші пару тижнів після смерті тата, ми (я, брат, мій чоловік і дружина брата) просто не залишали маму саму. Постійно хтось був поруч, бо за маму дуже боялися. Поступово зменшували нашу фізичну присутність поруч. Зараз лише часто телефонуємо, заїжджаємо в гості регулярно і, звісно, фінансово підтримуємо.
Все налагодиться, автор. Життя триває. Тільки тепер воно буде іншим. Не кращим, але, з часом, і не гіршим. Просто іншим.

Капец какой то, любовь к родителям хорошо, но все хорошо в меру. Ещё бы можно было как то понять, если он был единственным близким человеком. Но имея ребенка, лично для меня странно так зацикливаться на отце. Посмотрите с другой стороны, у вас есть ребенок и он привязан к вам.

Дякую вам за попаду. Ось і я думаю,що треба якось навчити її жити одній. Тому що...ну а якщо ми поживемо ,а потім потрібно буде їхати,то це буде ще одна втрата.

Ви дуже сильно помиляєтеся. Фігуру чоловіка, на якого можна покластися/перекласти частину своїх турбот і емоцій - дитина замінити не може. Точніше, може, але це шалено травмує саму дитину.
В житті дівчинки, якщо батьківська родина гармонійна, таку роль відіграє тато. Потім - чоловік. Але не всі сучасні чоловіки готові, хочуть і можуть взяти на себе таку роль.
Якщо в батьківській родині не було фігури тата для дівчинки, то прив´язки до тата і не буде. Але якщо була, то тут питання: чи знайде дівчина такого чоловіка собі, який замістить цю фігуру. На жаль, як я спостерігаю, чоловіки зараз, в своїй більшості, не готові стати опорою і підтримкою для жінки. Ось і виходить фокусування на татові.