Ви також би хотіли, щоб дітей з РАС ізолювали від суспільства?

Поэтому я и уехала в Канаду, когда появилась возможность. Бросила карьеру и работу. В Украине даже в школу не разрешили ходить в инклюзивный класс. Здесь он ходит в обысную школу с тьюттером. Здесь никто не тыкает пальцем в моего сына ( кроме ,,нашего,, быдла, оно и сюда приплыло).

Просто толерасты очень любят, чтоб когда надо, то спрос как с особенного, а когде невыгодно, то права как у всех.

А вас саму они не бесят? Как вы отрастили такой дзен, может, что-то читали полезное, поделитесь.
С моим ребенком сложно окружающим, и он сам меня бесит каким-то ежедневным вырви-мозг дебилизмом. Например, если ему что-то не купишь - он это обязательно снова и снова ’найдет’, вплоть до айфона. Если ему нужны деньги - он будет продавать сигареты младшеклассникам, и т.д. Бесконечные вереницы психологов и разговоров - как горох о стенку. Но самое ужасное - он уже сам меня просто достал, и это мне больше всего не нравится. Как оставаться толерантной по отношению к собственному ребенку, когда весь мир против него?

А ви вже там?

какой ценный совет великой советчицы

Ну поляки же терпимо реагируют на наших нормотипичных, орущих матом, залазящих на памятники и орущих на них мамаш.

ще раз мама звинувачує продавця, в тому что на її дитину кричали, ображали і вигнали з магазину, а не в тому что що хтось винен, що дитину не вийшло купити товар. опускаючи слово дитина-інвалід, ви як мама теж побігли б розбиратися, що вашу дитину образили? чи не так? ви зараз доказуєте, що вашу нормотипову дитину не можна ображати, а дитини з РАС можна, от така толерантність навпаки

А кто будет вместо него ходить в магазин, когда родители, уж извините за прямоту, умрут?

А вы в курсе всех болезней, которых у вас нет?
Все симптомы каждого заболевания знаете и как доктор Хаус при первом взгляде определяете диагноз?Нет?Вот и люди вокруг не понимают и не должны, какой это подвид зпр.Есть простая граница: опасен и безопасен для других.Все.А дальше мне все равно.Опасен- не подпускаем к другим, безопасен- добро пожаловать.
А еще, вот вы бы хотели, чтоб у вашего ребенка был в группе сада или классе очень агрессивный, на годик старше, крупный ребенок с зпр.Вот ваш закричал на раздражитель, а тот стулом по голове в ответ.Ну какие с него спросы, да?Вы б толератны были, когда б он разбил голову, пробил карандашом ухо или столкнул с лестницы...ну а что, это ж мы плохие не хотим такое вокруг своих детей, а вам же кажется, что надо потерпеть...как долго вы б терпели?

Чи так само терпимо вони реагують на агресію наших нормотипових в сторону їх дітей?

А я бачу, що ці батьки хочуть, щоб до них ставилися з поблажливістю та розумінням, що аж ніяк не може бути ’ ріаноправ´ям’

Толерантність важлива як принцип. До всіх ’інакших’.

Дуже неоднозначна тема. І неоднозначна вона не стільки своєю делікатністю, скільки показово-зухвалою подачею. Але, по черзі.
Перше. Жодна людина не повинна бути захована, ізольована, виключена з життя.
Але.
Ви усвідомлюєте, що першочергово є поняття норми і відхилення від неї? І це не просто образливий поділ. Не для того, щоб виокремити ’щасливчиків’ і решту. Поняття норми потрібне, в першу чергу, для уникнення хаосу, безпорядку, свавілля. Чому, наприклад, я не маю права шуміти після 22.00, а, для прикладу, з аутиста нема чого взяти? Якщо аутику можна, бо він не розуміє, чому заборонено решті і ніхто не подає це під соусом дискримінації? Ок, магазин. Для чого придумані черги, чемне поводження, правила і т.д. Аутику можна чіпати, стрибати, викрикувати, чому тоді іншим ні? А якщо я стою в цій черзі і маю якусь гіперчутливість, тривожний стан, мене лякають різкі неочікувані звуки? То може мені ізолюватись, щоб інший мав можливість кричати в магазині? Це дуже глибока тема. Проте суть єдина - особиста свобода кожного закінчується рівно там, де починається свобода іншого. Жирна крапка. І якщо особа не здатна, в силу різних причин, контролювати і коригувати свою поведінку в цьому плані - за неї повинні нести відповідальність люди, які опікуються такою особою.
Чому таке напружене ставлення до інвалідів зараз? Бо це вже схоже на рух за расову рівність. Коли перетинаються всі розумні межі. Коли, якщо в тебе немає якоїсь з особливостей, то ти відчуваєш себе вже заздалегідь винним і неповноцінним.
Знову ж школа. Чому по всьому світу запроваджений поділ на класи згідно віку, а, отже, і фізичних/розумових здібностей (можливостей) до засвоєння матеріалу різного ступеня складності? Чому я свою шестирічну не можу привести одразу в десятий клас, приміром? Бо він не здатен зрозуміти/засвоїти навчальний матеріал, що не відповідає його рівню розвитку на даний момент, не має відповідних навичок поведінки, самообслуговування, самоконтролю і т.д. То чому ж батьки дітей з особливостями розвитку так відчайдушно, агресивно намагаються ’всунути’ (вибачте за слово) їх у невідповідне середовище? Я стовідсотково ЗА інтеграцію дітей/людей з особливостями. За те, щоб вони були членами соціуму, бо це взагалі не має обговорюватись. Всі без виключення люди мають право на життя. Але, знову ж таки, всі процеси повинні відповідати рівню можливостей. А не за рахунок інших. Весь клас не повинен сидіти і чекати, поки одного витягають з-під столу. Проводьте перерви разом, допомагайте в їдальні, організовуйте сумісні позанавчальні активності. В класі одного з моїх дітей є хлопчик з ЗПР. Він на уроці стоїть на парті зі спущеними трусами, справляє нужду у відро, де миють ганчірку для дошки, плює слину собі в долоню і розвозить по голові учня, що сидить спереду або проходить повз і т.д. Це пекло. Батьки спихнули цю дитину в школу, бо не мають права не прийняти, бо інклюзія і боротьба за толерантність, робіть що хочете, дирекція безсила. А у моєї дитини невроз і жодного навчання.
Словом, єдине гасло, особиста свобода закінчується, щойно починається свобода іншого. І це ніяким чином не про поділ на інвалідів і нормальних.

Поэтому я и уехала в Канаду, когда появилась возможность. Бросила карьеру и работу. В Украине даже в школу не разрешили ходить в инклюзивный класс. Здесь он ходит в обысную школу с тьюттером. Здесь никто не тыкает пальцем в моего сына ( кроме ,,нашего,, быдла, оно и сюда приплыло).

Это агрессия на предложение ’потерпеть’.
Смотрите... обычный ребенок долго учится ходить в магазин за руку с мамой. Да ему на это надо 5-6 лет. А ребенку с аутизмом надо 25 лет на эту же функция. Но ’портить товар’ нельзя никому. Никто не ’выгонит’ человека с аутизмом если рядом его будет страховать родитель, тьютер или опекун. Даже отнесутся с пониманием и помогут. Продавцы не обязаны ходить следом и караулить испортит человек товар или нет. Просто личный опыт)

Це суспільство наше таке. Памятаю історію. Мама дитинки з синромом Дауна розповідала. В Італії на відпочинку дитина схопила з сукню італійську пані нарядну. Мама стислася вибачилася очікуючи гнів. Бо ручки брудні були. Пані усміхнулася і каже що в неї сьогодні буде чудовий день бо до неї доторкнулася сонячна дитина.

Да. Понимаю Вас и понимаю окружающих. Я лично долгое время ходила на психотерапию. И на антидепресантах сидела. Я я уже вижу, как мне пишут: ’ Ааа, сама не можетэ ти особенности принять, а от постороних этого требует’ )))))).
Нет.
Я не требую. Я прошу :)
Потому что окружающие пересекаются с особыми детьми лишь периодически , а родители варятся в этом 24/7.
И легче проявить чуточку толерантности, чем добивать человека ( я сейчас не о случаях, когда ребенок прдставляет реальную угрозу).
Все родители хотят, чтобы их дети были здоровыми, красивыми, умными, воспитанными, с прекрасным поведением.
Но по гбьективным причинам - такое возможно не всегда.
И поскольку мы живем все же в социуме, то нужно искать компромиссы и учиться сосуществовать всем вместе: и обычным и не очень.
А родителям особых детей в этом направлении нужно работать в 10 раз больше, чем другим.
Как правило, они так и делают :)
Ну, и лично мне не выгореть помогло еще и общение в специальных тематических группах в том же ФБ.
Это в дополнение к таблеточкам с психотерапией ).
И нас вылечат, и вас вылечат( с) )))))

то як щодо толерантності до звичайних людей?чи на неї заслуговують лише люди з особливостями

Перестаньте нав´язувати вину.
Я б пішла розбиратись в причинах. Що спонукало продавця до такої реакції. Бо мій теж міг зайти, понадкусувати, попсувати і звалити. Тоді мені треба знати яка його поведінка не відповідає загальноприйнятій, щоб працювати з цим. Це, в першу чергу, в моїх інтересах. А не позиція етажерєбьонак.
Далі, як може мати, яка не була безпосереднім свідком подій, щось коментувати, стверджувати і, тим більше, звинувачувати? Вона бачила камери, де її дитина стоїть, переминається з ноги на ногу, ходить взад/вперед, не наважується підійти і завершити покупку, а тут вилітає злий продавець і з галасом її виганяє, щоб не мозолив очі?? На основі чого мати взагалі коментує ситуацію, якими фактами вона оперує?
І останнє. Я не думаю, що є зафіксовані випадки звички неадекватного поводження продавця. Я не думаю, що це в нього така звична манера спілкування. Вам відомі такі? Він час від часу виганяє з магазину клієнтів, які просто не сподобались? Навряд.
Отже, вчергове, дитина не готова до самостійного обслуговування. Подобається це матері чи ні. І вина матері, що вона намагається видати бажане за дійсне чужими руками. Замість того, щоб адекватно розуміти можливості своєї дитини і сумлінно нести за неї відповідальність.

но они и не должны орать и оскорблять человека, тем более ребенка и тем более с инвалидностью, хотя о чем это я, инвалидность для вас как красная тряпка для быка, толерантность ругательное слово
и все идет к тому, что бедные родители с детьми инвалидами уезжают заграницу, где не такое озлобленное общество как в Украине, а богатые - создают сообщества и бизнесы для детей с особенностями развития

Он не ходил в школу обычную, был на семейном. Закончил экстерном в 15. Захотел в институт, не дистанционно. Поступил. Но его категорически не приняли там. У него ещё речь очень специфическая. Но интеллектуально он очень развит в своем направлении. Мама его говорила, что он поправлял преподавателей, мог перебить и рассказывать свое мнение. Его травили за это.
Начались истерики и откат. Забрали документы, пошло время и он уехал. В Германии у них бабушка.

Так а що мені з ним робити по-вашому? Давайте ваші пропозиції. В садочок я його звісно поведу до нормотипових дітей в групу з інклюзією.

Интересное обвинение.... у меня ребенку с аутизмом 17 лет уже))
У него инвалидность.
Толерантность... а вы будете толерантны к обычному ребенку, который обидит особого? а к особому которы обидит обычного?

Т.е выгребать должны всюду и везде нормальные?
Они по умолчанию всем должны???? А если сопротивляются,то вме ,ярлыки вешаете???
Где ваша толерантность ???

Абсолютно ничего хорошего инклюзия обычным детям не даст. А тем более такая инклюзия, которую пытаются внедрить в Украине. Когда детей с ментальной инвалидностью впихивают в класс, где ещё 30 обычных детей и у них другая скорость обучения и программа. В результате и ребёнок с особенностяими не может нормального социализроваться и развиваться со своей скоростью и по своей программе и остальные дети не могут спокойно учиться.

какой ценный совет великой советчицы

Ещё и слово такое интересное ’нормальные’. А кто определяет эту нормальность. Например продавщицу эту даже не проверяли в ее детстве на ’нормальность’, не тестировали на РАС. В те времена такого понятия вообще не существовало.