Бува і таке• 22 января 2024
які у вас відносини з вашими воюючими чоловіками?
дякую
показать весь текст
1
2
3
190
0
Тю, я с добрыми намерениями, хотела, чтоб ваш труд и разъяснительная работа на данном ресурсе не остались без благодарности. Ну ладно, не хотите, как хотите.,,
1
У меня сын с аутизмом. Других... здоровых нет. Потому что гарантий нет, что они будут здоровыми.
Никаких жертв нет) Именно мой вот такой сын дал мне возможность построить карьеру, найти любимую профессию, да вообще много чего дал)
Ну и чтоб вас удивить прям совсем. Две мои знакомые с достаточно ’тяжелыми ’ детьми, только с их появлением очень успешно вышли замуж. Жизнь очень странная штука, правда)
Никаких жертв нет) Именно мой вот такой сын дал мне возможность построить карьеру, найти любимую профессию, да вообще много чего дал)
Ну и чтоб вас удивить прям совсем. Две мои знакомые с достаточно ’тяжелыми ’ детьми, только с их появлением очень успешно вышли замуж. Жизнь очень странная штука, правда)
3
Але вони обмежені не в партнера. Ви шось собі своє придумали. Все залежить від людей, від того, чи можемо ми нормально комунікувати. Якщо пам´ятати, що рішення приймає той, хто у підсумку несе відповідальність, то можна й без жертв обійтися.
В чомусь я з вами згодна - якщо людина сама приймає ризик і вчиняє дії, що приведуть її до обмежених можливостей, то чи залишатися з такою людиною - велике питання. А якщо доля вирішила, то як інакше? Якщо це твоя людина, звісно.
Бо ця ситуація, коли герой вирішив, а жінці все життя маятись - то не дуже справедливо. Геть несправедливо, якщо чесно. Але лише у випадку, коли це було його особисте рішення.
В чомусь я з вами згодна - якщо людина сама приймає ризик і вчиняє дії, що приведуть її до обмежених можливостей, то чи залишатися з такою людиною - велике питання. А якщо доля вирішила, то як інакше? Якщо це твоя людина, звісно.
Бо ця ситуація, коли герой вирішив, а жінці все життя маятись - то не дуже справедливо. Геть несправедливо, якщо чесно. Але лише у випадку, коли це було його особисте рішення.
3
Я еще думаю, большое значение будут иметь отношения в семье До мобилизации мужа. Добровольной или нет. Если семья была хорошая, крепкая, муж реально опора и на фронте будучи о семье не забывал - то большая вероятность что все ПТСР и прочее с женой переживут вместе. А там где отношения еле держались непонятно на чем и муж потом возвращается еще более ненормальным чем был(и такие ведь есть) - то мало кому хватит терпения терпеть еще и посттравматические расстройства. Конечно, бывают чудеса из разряда что все наладилось когда на фронт ушел, все все поняли - но это редко.
В мого дядька проблеми з суглобами(один час було важко ходити, зараз ніби краще). Так ось, не дивлячись на те що рідня і що все життя гарно спілкувались - у нього страшно злетіла психіка на цьому фоні з-за стресу. Просто не витримуєш поруч, ні я, ні його дружина(й до цього добре не жили) ні моя тітка, його рідна сестра. При тому на фронті не був і не буде. Просто настільки поруч емоційно важко, що у самої потім відчуття що їде психіка, а йому ще 50 нема. ПТСР затягнувся. Не засуджую, в самої починались схожі проблеми, зупинила. Але важко надавати психологічну підтримку, та навіть фізичну, якщо її по суті топчуть, і морально тебе це все вимотує страшно.
Я приїжджала з дитиною, так син хотів надвір вже через 5 хвилин. Сама сильно допомогти не можу, у дитини є свої трабли по здоровью й розвитку.
Я приїжджала з дитиною, так син хотів надвір вже через 5 хвилин. Сама сильно допомогти не можу, у дитини є свої трабли по здоровью й розвитку.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу