ВПО. Жизнь проходит впустую

Ну моя мама получает, например. Пенсионер, инвалид, впо
Ей не отменили.
Там же миллион документов нужно было, чтоб оформить снова. Знаю девочку, у которой муж воюет, она пришла, ей кучу вопросов. Сказали какие документы, справки о доходах и т.п.. и она не стала оформлять..

Моим родителям 70+
В Бельгии. Учат язык, выращивают огурцы. Папа вчера сказал, что 7 банок закрыл
Приехали с Тенерифе. Живут дальше

Ви поясніть зачєм

Ну вот пусть и воюют, раз справжни, никто не против.

Я корінна жителька Донецької обл.
В 2022 переїхали в Вінницьку обл.
Живемо в будинку біля лісу безкоштовно.
Мені було тяжко дуже в 22 році,коли я поїхала і бросила роботу,дві квартири,а мені до пенсії 4 роки залишилось..І мені подзвонили в кінці травня з роботи : ’Чего ты уехала?Вот Валя не уехала,Света не уехала,а ты к бандеровцам уехала.’
А зараз мій Покровськ бомблять,а я живу в тиші і люди навколо для мене зробили більше,ніж земляки з Донецької обл.
.
Зараз кожен виживає ,як може..
Всім тяжко,а не тільки ВПО.

Разве не запрещено в Бельгии разводить огород? Соседи не стучат?

В 40 больше сил и возможностей. Больше шансов заработать пенсию в Европе.

Нет, не запрещено. Частный дом арендуют. Там участок. Кустов 5 помидоров, 5 огурцов и зелень
У многих так. Цветы растут. Есть ещё дома, где куры живут

Там це робиться офіційно. Береться земля в оренду у місцевої влади. Або орендують приватний будинок і це вже приватна земля

Автор, ми теж ВПО, старі, 2014 року. Мама моя виїхала в свої 65, тато 67. У нас двоє дітей на той момент було малих, 3,5 рочки і 11. Болить досі. Хочеться до дому. Але дому немає. Взагалі. Все. В 2015 я і чоловік пішли на службу в ЗСУ, бо була надія, що ми зможемо щось змінити, що ми зможемо цю навалу убрати. Чоловік воював з 2015 року, ротаціями. Усі ці роки, до 24.02.22 ми жили минулим. Саме велике усвідомлення самого цінного прийшло 24.02.22, що реально саме цінне це родина, це люди, це те що живі. В 04:48 від вибухів ми встали і поїхали в частини, я в свою, чоловік в свою, батьки залишилися з дітьми. Ми вже не були привʼязані к житлу, воно було зʼємне, всі речі, то мотлох, головне життя і що родина разом.

Зараз далі напишу

Я вчора телефонувала їм. Вони мали 1-го заплатили за серпень. І таки вони виізджають
Нас не попередили

Какая мерзкая тема. До сих пор многим донецкие покоя не дают, это ж надо так людей ненавидеть, какое дно

Тут лише донецьким всі покоя не дають, а не навпаки

Ну взагалі то велика різниця. Мені теж 50+. 10 років тому я професію змінила на більш складну, англійську для неї підтягнула. А зараз... ну, я постійно вчусь, але це вже більш повільний і більш складний для мене процес. Зараз я ще одну мову якщо вивчу, то хіба на рівні ’твоя моя не понімай’ або лише трохи краще( А фізично працювати вже теж здоров´я не те.

В мені пізня дитина, син, який за три роки стане невиїзним. І я досі не розумію, як його вивезти, щоб він далі вчився де інде, а я б його там пристроїла та повернулась. Бо працюю віддалено, але ж якщо надовго поїду, то через час маю змінити податкове рещидентство і тоді зарплатні не вистачатиме там жити з дитиною.

Ви дуже хороша людина . І все правильно зробили

Їдьте у країну з соціальними виплатами і займайтеся влаштуванням сина. Моєму зараз 13 і я все роблю для того, щоб він залишився у Європі. Якщо знаєте англійську, їдьте у країну де вона активно використовується

Тому що і за кордоном і у нас в оголошеннях про працю пишуть вік до 45

Человек здесь не может устроиться. А вы про какую-то заграницу пишите

Але ж мене якось взяли у 48
Про закордон взагалі смішно. В Європі офіціантками навіть в 60 працюють

’Дапустілі всьо’ незаконні збройні формування і керівництво сусідньої країни-агресора. Навіщо Ви сієте ворожнечу і звинувачуєте громадян тієї частини України, яка першою прийняла на себе удар? Русню звинувачуйте!

Муж в Украине. Вернулась к нему.

Ви читали автора. Вона підняла свою дубку, вивезла дітей закордон, влаштувала і повернулася до чоловіка в Україну

Тоді це жесть, да.

Почему рука лицо ?
Да ехать к детям какой еще вариант ?

Мій бувший сидить десь в тиловій частині, тепер довольний, що має постійну з плату, годують , не треба їхати на заробітки, він якраз той, кого підловили, але таке чмо на передовій не треба

Прощу прощения за тех, кто пинал вас тогда и не понимал что такое, когда захватывают твой город.

Ну точно не президент, йому довіра 73% народу, народ помилятися не може

А вы не допустили? Каким образом? Из какого вы города? Знаете что на проукраинском митинге 13 марта в Донецке погиб парень?

Продовження. Так ось 24.02.22 почалося нове життя нашої родини. Чоловік відразу на фронт, на тяжких ділянках завжди. Я в тилу, нашу частину в перший день розбомбили, мені повезло, мій ноут залишився живий, перші 4 місяці працювала з дому, бо фізично нас не було куди подіти. Дітей відправили на Закарпаття. Ми жили. Кожен день, ми були раді тому, що ми живі і прожили той день. З мамою ми спасли декілька кошенят і роздали їх, бо життя головне і не змогли пройти мимо. А ще горобчика докормили і випустили, маленького голуба відвезли в зоопарк. Від чоловіка кожен +, повідомлення, дзвінок це не те що свято, це можливість набрати повні груди повітря, і лягти поспати, бо скоро знов не буде зв’язку і очікування почнеться.

Все це я вам пишу для того, щоб ви усвідомили, з вами поруч ваш чоловік, ви з ним прожили половину життя, народили донечок і дали їм можливість жити. Вам тільки 50. Моя мама в цьому році пішла вчитись в автошколу) при тому що авто у нас 1, стареньке, механіка. А вона вчиться на автоматі. Вона все життя хотіла, а не йшла, бо то немає грошей, бо вже типу 50 і куди вже вчитися. А зараз, в 67 вчиться і теорію з першого разу здала))))
В тому році купили дачу, це тільки варіант на літо, але батьки вже зайняті городом. Ми це все відкладали. Ми складали на квартиру, дачу думали потім. Але життя проходить. Хапайте маленькі можливості і не відкладайте на потім. Ще у вас добрі 30 років життя, 10 років ще активного життя. Дітей маленьких не буде , тільки ви і чоловік, ставте маленькі цілі, йдіть до них і радійте досягненню. Вам вже той великий будинок може і не потрібен, пошукайте невеликий. Подивиться на спокійні регіони, на маленькі містечка де житло дешевше. Ранок зустрічайте з посмішкою, бо чоловік поруч і ви живі. В подумках не вертайтесь в життя до ВПО, воно не повернеться. Саме важке емоційно відрізати те життя і почати нове. Але це можливо. Вас ніхто не буде жаліти, а цього дійсно хочеться. І ви не жалійте. Просто живіть і радійте)

Ага, ждите...