Про маму…

Не знаю з чого почати і можливо буде дуже не розбірно, бо я зараз трохи на емоціях і раціонально мислити важко. Отже, моя мама завжди робила з себе жертву а я мала бути її рятівником і попелюшкою. Маю старшого брата з яким не спілкуюся, бо він завжди дразнив мене, брав мої речі без дозволу і не повертав на місце, був жорстоким було меншої сестри, нічого не робив по хаті навіть якщо його просили… але його мама значно менше сварила і навіть коли сварила то з ним була значно поблажливіша аніж зі мною або з сестрою. Моя сестра менша і зараз вона підліток з характером. Сестру мама особо не любила, хоча вона каже що всіх любить однаково але це не правда. Бо якщо говорити за брата і за сестру то різниця в її любові до них кардинальна. Сестру ніхто в дитинстві не виховував лише хотіли щоб вона тихо себе вела, а коли я пробувала її чомусь вчити ( англійська, математика , прибирання за собою …) мені казали відстати від неї і просто поприбирати за нею ( якщо це про уборку) або вона потім все вивчить ( якщо це про англійську …). Дома завжди були крики і сварки ( мами з відчимом ) і це все звісно чула сестра. Причому це були дуже сильні і регулярні сварки.
В мене з сестрою в спілкуванні майже не було ніяких проблем. В мами і у відчима ( біологічний батько сестри) завжди з нею якісь проблеми. Коли почалася повномасштабна війна я виїхала з України лише щоб втікти від них, і довгий час я регулярно лікувалася в психотерапевта та психіатра. Зараз трішки менше. Зрозуміла абсурдність своєї сім’ї і стараюся якось повпливати на маму щоб вона почала турбуватися про сестру, а не «виховувати» її лише криками та відбиранням гаджетів. Коли вона мені жаліється на сестру я їй прямо кажу звернутися до психолога, бо я розумію що моя сестра теж не проста людина, однак в цій сімʼї в неї не було шансу вирости адекватною з стабільною психікою. Тільки вот мамі це не треба , все що вона хоче це зробити з себе жертву і щоб її жаліли коли вона сама абюзить власну дитину.

Їй також не подобається що я захищаю сестру коли вона жаліється мені, причому завжди. Навіть коли сестра просто жаліється на якогось свого друга мама каже що вона видумує і так далі. Їй в принципі не подобається що я турбуюся про сестру. Часто навіть істерики мені влаштовує, хоча я ніколи на неї не кричу ( окрім панічних атак спровокованих нею ж) і стараюся доносити все максимально мягко. Більше того коли в мене була клінічна депресія і я не мала сил їм відповідати на повідомлення і дзвінки вона почала настроювати сестру проти мене. Я розумію що я не ідеальна і десь можу сильніше давити на маму щоб вона турбувалася про ВЛАСНУ дитину, бо я боюся що може стати з сестрою. Мені вона важлива, однак забрати її я не можу. За відси а я взагалі мовчу, бо з ним розмовляти не можливо, причому це буквально, що не скажеш буде скандал.


Пробачте, треба було виговоритися. Розумію що все написано досить сумбурно і без деталей, але сил нема уточнювати. Розумію що хтось може накинутися на мене що я погана донька, що не треба вмішуватися у виховання сестри і т.д, але як я вже сказала сестра мені важлива і я буду старатися робити максимально щоб мама хоча б мінімально робила для неї.