Не знаю, як допомогти доньці

Именно, не знаете. Это уже оправдания после того, как я напрямую написала о том, как меня просто добил их игнор, и конкретно ее резкая реакция. Я работаю сутками, первое о чем я сказала, как же теперь быть с детьми. Она, зная, что мамы рядом нет, и что мама очень больна, резко, прям со злостью сказала: ’та что ты начинай, пусть мама с детьми сидит’. А после включила полный игнор. И после этого общения сейчас тема мужа не подымается, нет никакой поддержки. Остальные подружки знают о том,что мужа забрали от третьих лиц и сознательно не пишут и не звонят, вообще! Вам не понять, что это за чувство, когда вся жизнь рушится, когда ты не знаешь, увидишь ли человека ещё в жизни, когда ты не можешь спать, есть, жить... Я никому не пожелаю переживать такое. А я ещё и мегамнительеый человек, у меня от этого просто земля из под ног уходит и тоже есть дочь подросток со своими проблемами и я в е это не вывожу

А коли її чоловіка забрали, а ваш ще вдома був, ви з її дітьми сиділи ?

Ні, не я, але я допомагала на роботі організувати їй такий графік,аби вона більше часу могла побути з дітьми, і я точно не відповідала їй з агресією і щ претензіями про те, що нічого страшного, що кума не може з дітьми посидіти чи щось у такому дусі

Бачите, маючи здорового чоловіка поруч, ви відмовилися їй допомогти. У неї поруч чоловік інвалід після фронту, і ви розраховуєте, що вона буде сидіти з вашими дітьми? Маючи при цьому роботу, як і ви, власних дітей і чоловіка після поранень .
В її повідомленнях немає агресії, вона насправді нормально з вами спілкується. Можливо, в живому спілкуванні інакше?
Але ж ви перша не прийшли їй на допомогу, коли потрібна була допомога з дітьми? Організуйте собі графік на роботі, щоб більше часу проводити з дітьми, як кумі...Дивно, що вона вам це не запропонувала, це логічний висновок з вашої попередньої поведінки.

Ви взагалі про що? По перше, вона з мамою, дітьми і чоловіком на початку війни виїхала на западину, звідти чоловік і пішов на фронт. По друге, там діти і до війни часто залишалися з її мамою, сама завжди ними опікувалася. По третє, коли вона повернулася на роботу, діти залишилися з бабусею, вона не потребувала допомогу у догляді за дітьми. По третє, саме я влаштовувала їй зручні графіки і підміняла її, аби вона мала змогу цілими неділями проводити з дітьми. Я ніколи різко не казала ні про маму її, ні про чоловіка, я намагалася підтримати, а не вколоти. Не розумію взагалі про що ви мені пишете. Навіть в повідомленнях присутня різкість і агресія, але я не все можу показати, бо там є дуже особисті моменти, саме ці моменти зараз змусили мене взагалі закритися від людей. Після цього ’спілкування’ в переписці, на живу вона продовжує ігнорувати. Собі я такий графік організувати не можу, бо на відміну від неї, з моїми дітьми взагалі не а кому лишатися. Ніяку допомогу вона мені не пропонувала, но то таке, я і н чекаю. Мені образливо не те, що не допомагають, мені образливе оце відношення і ігнор. І ще раз, написала не вона мені, а я, вона лише вже відповідала на мої простині про те,як я почуваюся через її ігнор і сталося це аж через 2 неділі після інциденту
Але це сама образлива ситуація, бо саме до цієї людини в подібній ситуації я відносилася по іншому і всім серцем переживала за неї і її чоловіка.
Інші в принципі просто ігнорять, знають, що чоловіка забрали і просто не спілкуються, уникають