Чиї діти повернулись після 18 в Україну? Як ви це сприйняли?

А чому після 10-го? Мій 11 закінчує.

Так ваш в школі вчився, там соціалізація повним ходом, а якщо виїхав уже дорослим, то це важче

Бо йому влітку виповнюється 17 ( пішов у школу в 7 років). 11-й клас буде закінчувати екстернатом, а там буде навчатися 1 рік при уніврситеті вчити мову.

Ну таке, ще встиг би на наступний рік, а яку країну вибрали?

Так ваш в школі вчився, там соціалізація повним ходом, а якщо виїхав уже дорослим, то це важче

Польша? Що там робить, має хоч друзів ? Мій взагалі один

Мне повезло с психотипом старшего. Его интересовала только учеба (сейчас работа), девушку я к нему 2 года возила, тратя тьму денег, так как ее несовершеннолетнюю только с сопровождением. Сейчас уже вместе.
Ему нужна тишина, комп и в идеале еще собака. Раз в месяц он ходит к тете, которая живет с семьей в этом же городке.
Но у меня есть младший. Пока 15. Вот где будет головняк. Ему нужно общение, чем больше тем лучше. Ноль самоорганизации. С братом полные противоположности. Повесить его на старшего я не смогу, одного ни в жизнь не отправлю. Придётся ехать и хотя бы год с ним жить, пока поумнеет. Надо будет и больше буду. Запасных детей не имею.

Собирайтесь и езжайте к сыну. Вы ему сейчас нужны сильнее даже, чем в детстве.

Словаччина. Так, але я вважаю, що мову потрібно вчити там, бо без знання мови не має сенсу вступати. І в сина ранній вступ буде, в листопаді подавати документа, в січні екзамени і потрібен сертифікат мови В1

Автор, у меня та же ситуация. Вывезли сына, а теперь не знаю что делать - психологически он не вывозит. И это при том, что он очень самостоятельный всегда был. Еду к нему в мае, будем решать - оставаться или возвращаться. Младшему 17, тоже думали вывозить, а теперь не знаю как быть.

Що ту Словацьку вчити , найлегша мова.
Мій обрав Польщу, а там побачим, нмт здаєм, якщо що на наступний рік згодиться.

Мій такий сором´язливий. Тут мабуть моя робота була теж. Ми разом придумували як адаптуватись.
Шукали разом групи, якісь заходи. Говорив, що це не його, а потім йшов і подобалось. Технарь, зараз ходить на літературні вечори. Бо там є спілкування.

Найбільше допомогло навчання. Через рік перебування, вступив в ВНЗ Варшави і кинув наш. З третього курсу на перший. Зараз його одногрупники диплом пишуть, а там він на 2 курсі. Але це і спілкування, і вивчення мови, і зайнята голова. Хоча вчитись важче ніж у нас.

Щодо повернення - він знає, що я проти. Він читає новини, знає ситуацію.

Ставив собі завдання - і їх виконував, бо теж була депресія. Купив велосипед, почав гуляти примусово, і психологічно стало легше. Зараз знайшов спортивні турніки поруч - ходить трохи щось робить. Там теж з кимось інколи спілкується.

Але це робота. Це завдання, їх виконання. Потім усвідомлення, що це допомагає, і кроки далі.

Меня вообще удивляют родители, которые отправляют за границу своих - детей подростков или 18 - летних самих и спокойно себе живут дома, в надежде , что дети как - нибудь там сами разберутся и приживутся. Подросткам и дома тяжело психологически, а тут просто взяли и выпихнули ребёнка в чужую страну, с чужим языком, менталитетом и выкручивайся сам, без помощи родителей.

Це так здається. а 90 % дітей вилітають після 1 сесії, саме через мову.

Ну значит ваша дочка самостоятельная, знает языки , хорошо училась и психологически готова жить сама в другой стране и адаптироваться. Масса подростков и молодых людей не такие. И без помощи родителей они пока не справляются.

Капец, я слухала Словацьку то 80 % зрозуміла. На відміну від польської, взагалі не подобається пшекають щось(

Это зависит от ребёнка. Я умолял маму меня отпустить одну, не отпустила..боялась
А жаль

Яка ще біда? Біда - то коли балістика на голову летить, ото біда. Так сину і нагадайте.

розуміти розмовну то одне, а говорити самому і навчатися чужою мовою, то інше. Спорити з Вами не буду. Я вважаю, що то не рідна мова і треба мову вчити дуже гарно, щоб нею навчатися.

Согласна . Зависит. Но я сейчас живу с ребёнком за границей и немало подруг , у которых дети - подростки или те кому 16 - 17. И большинство из них не справятся без родителей рядом.

Меня вообще удивляют родители, которые отправляют за границу своих - детей подростков или 18 - летних самих и спокойно себе живут дома, в надежде , что дети как - нибудь там сами разберутся и приживутся. Подросткам и дома тяжело психологически, а тут просто взяли и выпихнули ребёнка в чужую страну, с чужим языком, менталитетом и выкручивайся сам, без помощи родителей.

То есть он учится дистанционно только в Украинском вузе?
И только пару предметов?
А чем он там занимается все остальное время?

Я вже була з ним півтори місяці того року, казав все потім, потім робота, потім все, я кожних 2 міс в нього на 4-5 дні

Можу тільки вас обняти. В мене вже 3 роки тут. В школі наче є з ким спілкуватись, дома ще сестра є. Сам не ходить, може з сестрою в кафе. На днях на повному серйозі каже, може ну його все тут і поїдемо в Україну... А донька сказала, що розуміє, що вертатися особливо немає куди, будує майбутнє тут. Я вже третій день ходжу з цією думкою, але дуже хочу щоб якось пройшло само собою((( як той страус я, роблю вигляд що подумала що просто шутка.

Мій такий сором´язливий. Тут мабуть моя робота була теж. Ми разом придумували як адаптуватись.
Шукали разом групи, якісь заходи. Говорив, що це не його, а потім йшов і подобалось. Технарь, зараз ходить на літературні вечори. Бо там є спілкування.

Найбільше допомогло навчання. Через рік перебування, вступив в ВНЗ Варшави і кинув наш. З третього курсу на перший. Зараз його одногрупники диплом пишуть, а там він на 2 курсі. Але це і спілкування, і вивчення мови, і зайнята голова. Хоча вчитись важче ніж у нас.

Щодо повернення - він знає, що я проти. Він читає новини, знає ситуацію.

Ставив собі завдання - і їх виконував, бо теж була депресія. Купив велосипед, почав гуляти примусово, і психологічно стало легше. Зараз знайшов спортивні турніки поруч - ходить трохи щось робить. Там теж з кимось інколи спілкується.

Але це робота. Це завдання, їх виконання. Потім усвідомлення, що це допомагає, і кроки далі.

А в другой город на тех же условиях, нормально ? А жить как он дальше будет без мамы, папы ? Или всю жизнь за ручку дитя водить ?
Тем более мальчика, который видит перспективу остаться в Украине

У нас ні в кого запасних дітей нема, але чи варто ламати сина, якщо він не хоче бути за кордоном? Мій нікуди не їхав, закінчує школу і готується вступати у ввнз, займається спортом, все нормально психологічно, спокійний, врівноважений

Мне повезло с психотипом старшего. Его интересовала только учеба (сейчас работа), девушку я к нему 2 года возила, тратя тьму денег, так как ее несовершеннолетнюю только с сопровождением. Сейчас уже вместе.
Ему нужна тишина, комп и в идеале еще собака. Раз в месяц он ходит к тете, которая живет с семьей в этом же городке.
Но у меня есть младший. Пока 15. Вот где будет головняк. Ему нужно общение, чем больше тем лучше. Ноль самоорганизации. С братом полные противоположности. Повесить его на старшего я не смогу, одного ни в жизнь не отправлю. Придётся ехать и хотя бы год с ним жить, пока поумнеет. Надо будет и больше буду. Запасных детей не имею.

Собирайтесь и езжайте к сыну. Вы ему сейчас нужны сильнее даже, чем в детстве.