Родичі пробивають дно...

Декілька днів тому попала в лікарню з приступом мігрені, який не могла самостійно купувати два дні. Було вже сильне зневоднення, високий тиск і досить важкий стан. Два дні крапельниць і мене стабілізували. Це вже другий раз, коли мене госпіталізують в такому стані. Так співпало, що напередодні ми з подругами відпочивали в одному закладі і там досить голосно грала музика. Бо на їжу я взагалі не думаю, так як дієти дотримуюся 100%. Мені багато чого не можна і я його не вживаю. Але щоб там не було, мама моя вчора видала: ’ От бачиш, менше цих гульок треба. Менше горілки цеї’. Чесно кажучи, я думала, що вона пожартувала, знаючи як ніхто, що я практично нічого не їм, не кажучи вже про алкоголь взагалі. Сьогодні телефонує молодший брат, який живе з батьками. Ну і висловлює своє занепокоєння моїм станом і каже : ’ Ну ти там бережи себе. Остерігайся цих святкувань’. І тут мене вже просто аж накрило. Виявилося, що це вчора був не жарт і не просто, а вони справді думають, що я бухаю? Я працюю на двох роботах і коли попереднього разу приступ почався на роботі і я згодом потрапила в лікарню, то ніхто не сказав, щоб я менше працювала. А от сісти та придумати казку про якийсь алкоголь і давати мені ’мудрі’ поради то це швидко. Батьки ще молоді люди ( 55,60 років), тому списати на маразм не можу. Тоді що це? Брат ще проговорився, що я якби знала, що говорив тато про мене, то б дуже образилася, тому він не розкаже.
Лікар сказав зовсім не нервуватися. А мене просто розносить на атоми. Ви б щось говорили в такому випадку, чи взагалі припинили б спілкування?