Ленне-Рейма• 25 июня в 18:58
12 липня 1989 року в Києві розстріляла воїна УПА Івана Гончарука"Лісовий"
12 липня 1989 року, вже за перебудови,за два роки до проголошення Незалежності України, у своїх останніх конвульсіях радянська влада в Києві розстріляла воїна УПА Івана Гончарука-"Лісовий"..
Це трапилося 12 липня 1989 року в Києві. Місце його поховання – невідоме. Він став останнім українським повстанцем, якого КДБ скарало на смерть.Радянська влада судила його вдруге за тими ж звинуваченнями, за які Іван Гончарук вже провів роки у концтаборі.
Іван Савич Гончарук народився 22 червня 1925 року у польському селі Грудки, мав двох братів та одну сестру. Власне вже у 1944 році саме на хуторі у сестри Домни Іван переховувався від мобілізації до Червоної Армії. А в липні того ж року долучився до лав УПА, було йому на той момент 19 років.
Хлопець пройшов двотижневий вишкіл та отримав своє псевдо – Лісовий. Після вишколу воїну видали зброю та патрони. Тим часом відійшли нацисти, та прийшли радянські війська, які поставили собі за мету повністю знищити національно-визвольний рух. У першому своєму бою Іван Гончарук разом з іншими членами двох загонів УПА потрапив у оточення військами НКВС, їх розгромили, а єдиним шансом вибратися –було йти на прорив. Так вони й зробили, і повернулися на хутір Вовки.
Варто також зазначити, що Іван Гончарук не був саме активним бійцем, він був господарчим – займався переважно збором від населення продуктів та одягу для повстанців, іноді брав участь у бойових операціях, де його ставили вартовим.
Вперше за крок від смертної кари Іван опинився наприкінці 1945 року, коли його спіймали війська НКВД разом з іншими вояками УПА. Їх судили: звинувачували в ухиленні від служби в Червоній Армії, участі в боївці УПА та збиранні продуктів для неї, бойових діях проти НКВД і вбивстві місцевої мешканки. Першим вироком стала смертна кара, однак розстріл таки замінили на 20 років каторги та 5 років позбавлення громадянських прав.
Покарання Гончарука відправили відбувати в таборах на Колимі. Там він працював різноробочим, безоплатно. Проте після 10 років табору, улітку 1956 року радянська влада вирішила звільнити його через недоцільність подальшого тримання в ув´язненні. Але повернутися додому Іван права не мав.
Тому боєць УПА оселився в селищі Усть-Омчузі Магаданської області, влаштувався кухарем до військової частини. Там познайомився із майбутньою дружиною дівчиною Ганною Проценко. Сама із Сумщини, у тому селищі дівчина працювала швачкою. Згодом у них народилися син та донька. А до рідних Грудок Іван приїздив раз на три роки, лише такий мав дозвіл.
Іван Гончарук зміг повернутися до України лише 1975 року, разом із родиною вони осіли на Харківщині у селищі Комсомольське (нині Слобожанське).
У жовтні 1986 року управління волинське КДБ розпочало проти Івана Гончарука додаткове розслідування за тим же самим звинуваченням. Архівно-кримінальну справу № 13017 проти нього розпочали 29 червня і завершили 17 вересня 1987 року.
"Перейшов на сторону ворога, добровільно вступивши в банду УПА організації українських націоналістів (ОУН), яка спільно з фашистами вела збройну боротьбу проти радянської держави за відділення від Радянського Союзу Української РСР і встановлення на її території буржуазного ладу", – за такими надуманими звинуваченнями арештували Івана в останні дні червня 1987 року.
24 червня 1987 року президія Волинського обласного суду скасувала вирок Івану Гончаруку від 28 березня 1946 року, після чого упродовж кількох днів його арештували. По 8 годин денно проводили допити Івана в Готвальді та Луцьку. Під час слідства влада тисла на родину, дозволяючи зустрітися з ним лише раз на три дні.
Відкритий судовий процес відбувся в місті Камінь-Каширський, він тривав від 12 до 16 жовтня 1987 року. Проте вирок був зрозумілий ще до його початку. Смертна кара.
Ну, і вишенька на торті – суддя, який засудив Гончарука в 1987 році є почесний ветеран органів суду. Його офіційно вітають з Днем захисника України.
Більше того, дітки і внучки судять НАС іменем України і отримують заробітну плату з НАШИХ податків.
Одна донька – суддя, інша донька – суддя. Онучка – інспектор у Вищій раді правосуддя.
Борис Плахтій, екссуддя, який, за сфабрикованими КДБ документами, у 1987 році засудив до розстрілу вояка УПА Івана Гончарука – через суд збільшив собі пенсію .
Так, у березні 2020 року Плахтій звернувся до суду з вимогою перерахувати йому суму пенсії. Восени 2020 року суд повністю задовольнив клопотання судді у відставці, а пенсійний фонд навіть не став подавати апеляцію й через місяць рішення набуло законної сили.
Таким чином Борис Плахтій наразі отримує 202 895 грн пенсії на місяць. Непогано чи не так?
В цей час родина Івана Гончарука ДОСІ не знає, де він похований. Зате ця родина, своїми податками оплачує достойну старість пана Плахтія і достойні зарплати його дітям.
Це трапилося 12 липня 1989 року в Києві. Місце його поховання – невідоме. Він став останнім українським повстанцем, якого КДБ скарало на смерть.Радянська влада судила його вдруге за тими ж звинуваченнями, за які Іван Гончарук вже провів роки у концтаборі.
Іван Савич Гончарук народився 22 червня 1925 року у польському селі Грудки, мав двох братів та одну сестру. Власне вже у 1944 році саме на хуторі у сестри Домни Іван переховувався від мобілізації до Червоної Армії. А в липні того ж року долучився до лав УПА, було йому на той момент 19 років.
Хлопець пройшов двотижневий вишкіл та отримав своє псевдо – Лісовий. Після вишколу воїну видали зброю та патрони. Тим часом відійшли нацисти, та прийшли радянські війська, які поставили собі за мету повністю знищити національно-визвольний рух. У першому своєму бою Іван Гончарук разом з іншими членами двох загонів УПА потрапив у оточення військами НКВС, їх розгромили, а єдиним шансом вибратися –було йти на прорив. Так вони й зробили, і повернулися на хутір Вовки.
Варто також зазначити, що Іван Гончарук не був саме активним бійцем, він був господарчим – займався переважно збором від населення продуктів та одягу для повстанців, іноді брав участь у бойових операціях, де його ставили вартовим.
Вперше за крок від смертної кари Іван опинився наприкінці 1945 року, коли його спіймали війська НКВД разом з іншими вояками УПА. Їх судили: звинувачували в ухиленні від служби в Червоній Армії, участі в боївці УПА та збиранні продуктів для неї, бойових діях проти НКВД і вбивстві місцевої мешканки. Першим вироком стала смертна кара, однак розстріл таки замінили на 20 років каторги та 5 років позбавлення громадянських прав.
Покарання Гончарука відправили відбувати в таборах на Колимі. Там він працював різноробочим, безоплатно. Проте після 10 років табору, улітку 1956 року радянська влада вирішила звільнити його через недоцільність подальшого тримання в ув´язненні. Але повернутися додому Іван права не мав.
Тому боєць УПА оселився в селищі Усть-Омчузі Магаданської області, влаштувався кухарем до військової частини. Там познайомився із майбутньою дружиною дівчиною Ганною Проценко. Сама із Сумщини, у тому селищі дівчина працювала швачкою. Згодом у них народилися син та донька. А до рідних Грудок Іван приїздив раз на три роки, лише такий мав дозвіл.
Іван Гончарук зміг повернутися до України лише 1975 року, разом із родиною вони осіли на Харківщині у селищі Комсомольське (нині Слобожанське).
У жовтні 1986 року управління волинське КДБ розпочало проти Івана Гончарука додаткове розслідування за тим же самим звинуваченням. Архівно-кримінальну справу № 13017 проти нього розпочали 29 червня і завершили 17 вересня 1987 року.
"Перейшов на сторону ворога, добровільно вступивши в банду УПА організації українських націоналістів (ОУН), яка спільно з фашистами вела збройну боротьбу проти радянської держави за відділення від Радянського Союзу Української РСР і встановлення на її території буржуазного ладу", – за такими надуманими звинуваченнями арештували Івана в останні дні червня 1987 року.
24 червня 1987 року президія Волинського обласного суду скасувала вирок Івану Гончаруку від 28 березня 1946 року, після чого упродовж кількох днів його арештували. По 8 годин денно проводили допити Івана в Готвальді та Луцьку. Під час слідства влада тисла на родину, дозволяючи зустрітися з ним лише раз на три дні.
Відкритий судовий процес відбувся в місті Камінь-Каширський, він тривав від 12 до 16 жовтня 1987 року. Проте вирок був зрозумілий ще до його початку. Смертна кара.
Ну, і вишенька на торті – суддя, який засудив Гончарука в 1987 році є почесний ветеран органів суду. Його офіційно вітають з Днем захисника України.
Більше того, дітки і внучки судять НАС іменем України і отримують заробітну плату з НАШИХ податків.
Одна донька – суддя, інша донька – суддя. Онучка – інспектор у Вищій раді правосуддя.
Борис Плахтій, екссуддя, який, за сфабрикованими КДБ документами, у 1987 році засудив до розстрілу вояка УПА Івана Гончарука – через суд збільшив собі пенсію .
Так, у березні 2020 року Плахтій звернувся до суду з вимогою перерахувати йому суму пенсії. Восени 2020 року суд повністю задовольнив клопотання судді у відставці, а пенсійний фонд навіть не став подавати апеляцію й через місяць рішення набуло законної сили.
Таким чином Борис Плахтій наразі отримує 202 895 грн пенсії на місяць. Непогано чи не так?
В цей час родина Івана Гончарука ДОСІ не знає, де він похований. Зате ця родина, своїми податками оплачує достойну старість пана Плахтія і достойні зарплати його дітям.
9
8
2
1
ПультОт_БМВ• 25 июня в 19:11
Зеленский с Сырским- кацапом махровым убивают сотнями и тысячами украинцев.Сейчас и сегодня. Вместе с хуйлом. Кацап Сырский- никого не напрягает сей факт, что его родня в 100 км. от мацквы и живут и здравствуют
4
1
ГоловнаЯ• 25 июня в 19:16
Пишіть краще правду про зелений режим, тцкунів, скелю, сирського. Про те що зараз актуально. Про це пишіть.
6
1
Кружите меня,кружите• 25 июня в 19:18
А действительно ли сфабриковано там все? Возможно было сотрудничество и с фашистами и убийство женщины. Это серьезные вещи, это как сейчас сотрудничать с рашистами.
2
1
ПультОт_БМВ• 25 июня в 19:21
Ответ дляГоловнаЯ
Пишіть краще правду про зелений режим, тцкунів, скелю, сирського. Про те що зараз актуально. Про це пишіть.
На такие темы заказ из офисной пиздоты не поступает и не оплачивается, там потужность зашкаливает и у нас все зае-сь, только пиздуйте в окопы не задумываясь
4
автор
Ленне-Рейма
• 25 июня в 19:50
Ответ дляУх яка ж Я
А что, раньше найти не могли?)
Те, що навіть тіло не віддали не зацікавило Вас?
1
автор
Ленне-Рейма
• 25 июня в 19:51
Ответ дляА у нас макарошки
І?
До чого ця інформація?
До чого ця інформація?
Таким, як Ви зайва.
До чого Ваш комент?
До чого Ваш комент?
1
Ух яка ж Я• 25 июня в 20:00
Ответ дляЛенне-Рейма
Те, що навіть тіло не віддали не зацікавило Вас?
Нет, меня не интересует. Я прекрасно знаю по рассказам бабушки и соседей, переживших оккупацию, что даже тех полицаев, которые убивали, насиловали, жгли односельчан и были пойманы после войны, в 50х всех выпустили! Амнистия была при Хрущеве, хрен их возьми, и эти ублюдки еще и жили нагло тут же рядом.
2
автор
Ленне-Рейма
• 25 июня в 20:07
Ответ дляУх яка ж Я
Нет, меня не интересует. Я прекрасно знаю по рассказам бабушки и соседей, переживших оккупацию, что даже тех полицаев, которые убивали, насиловали, жгли односельчан и были пойманы после войны, в 50х всех выпустили! Амнистия была при Хрущеве, хрен их возьми, и эти ублюдки еще и жили нагло тут же рядом.
Ваші жили й наших повбивали.
Для свого комфортного життя, як цей суддя. Там всією родино катували українців.
Для свого комфортного життя, як цей суддя. Там всією родино катували українців.
1
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу