Сумно дивитися на донечок з татами

З одного боку це так мило, коли маленька дівчинка крутить як хоче величезним брутальним чоловіком. І коли вже доросла жінка поруч з татом. І стільки тепла в цьому. Гордості в татових очах. І в жінці , дівчинці стільки впевненості, що вона найкраща, що її люблять просто тому , що вона є.
Я виросла в повній сім´ї . Але мене тато навіть маленьку ніколи не брав на руки. Мама це як щось веселе розповідає, що боявся що впісяю. А раз залишила погуляти, то я лоб розбила об поріг. На що папа завжди " то треба було дивитися куди йдеш"
А коли народилася сестра, то взагалі вся увага була їй.
Я й виросла зі страхом, що мене немає за що любити. Я закохоюся, а потім ховаюся і відштовхую перша. Бо боюся, що мене немає чому любити. Що завжди оберуть іншу.
Читала книги на цю тему, спілкувалася з психологом. Сама собі завжди нагаоую , що я гарна , розумна, хороша, що мене люблять. Та все рівно не виходить на всі 100 підняти самооцінку.
І так, я заздрю таким дівчаткам. Бо вони мають те, чого ніколи не мала і не можу мати я(