Мама жаліє рузьких мальчиків…

Я дуже втомилась. 3 роки - не спілкування, а катування. Батьки в окупації в Криму (північна частина) 10 років, ще не пенсіонери. Є молодша сестра, вона на пмж в оркостані з 22-ого року. Батько тільки з великими святами вітає, сестра перша ніколи не пише, але може відповісти, спілкування раз на місяць, може рідше, дуже нейтральне. Матері пишу я, вона майже ніколи не пише і теж не дзвонить вже багато років. Батько працював на рузьких військових, тепер став членом однієї з їхніх політичних партій. Сестра тричі заміжня була за рузькими: один раз просто за понаєха вийшла заміж, других раз за їхнього військового, тепер за воєнного медика. Мати спочатку проявляла ознаки адекватності, але потім це зійшло нанівець. Це при тому, що вони взагалі ніяк в моєму житті з 2014 року участі не приймали. Все, що я маю, заробила сама…Їм взагалі все одно, що тут зі мною. В нас активно прилітало в минулому році, і один раз прилетіло прямо у мій підʼїзд… а мамі все одно. Вона запитала, після того, як я їй сказала про приліт, що з квартирою (з квартирою, а не зі мною!) тільки на наступний вечір… і потім зрідка іноді питала, коли випадково дізнавалась про масштабні обстріли… при тому, що я постійно її питаю, як вони, чи їм достатньо грошей, чи важко їм, як їхнє здоровʼя…. я їй казала відкрито: мама, мені потрібна твоя підтримка, зараз важкі часи, я багато не прошу, просто якщо тобі не все одно, кажи про це. На що вона мені відповідає, що я руйную стосунки між нами політикою і війною. Ну прикиньте! Я руйную! Докоряє мені тим, що вона не виписала мене з тієї квартири де вони живуть, бо хотіла зробити мені як краще, щоб я повернулась жити до них в окупацію)))). Хоча самі ж вимагали від мене «добровільну» відмову від приватизації у письмовій формі, щоб приватизувати те житло. Мєрзко це все… фіналом стала вчорашня переписка про те, що вони такі добрі і чуйні люди, і завжди про мене піклуються і мені співчувають, а я така невдячна, не ціную цього. Коли я матері в черговий раз скинула фото уламків ракети біля нашого дому, вона відповіла: «М-да…» М-да….! Ніколи від неї не почути, що кацапня -уроди,що це вони вороги, вони винуваті. Ні! Їй шкода, як вона каже, мальчиків з двох сторін. Я кажу, мама, мене вже третій рік поспіль ці мальчики намагаються вбити, як ти можеш їх жаліти? У відповідь - тиша, і ігнор. В мене почалися проблеми із серцем… не так страшні ці військові кошмари, як те, що твої власні батьки не знаходяться у цій війні на твоєму боці….Сумно, короче….