Мама яка наче і є, але насправді її немає. І не було ніколи. Просто функція

Мала на сьогодні купу планів, але всю ніч блювала, на силу встала. Плани всі по боку. Почуваюся погано. Кажу мамі своїй "от не знаю чи ще рватися щось робити після обіду чи витратити цей день щоб зібрати себе до купи". Мама така "ну не знаю, дивись сама, сама вирішуй, що ти мене питаєш".
Очевидно що питаю, щоб почути "відпочинок, відновись". Так гірко усвідомлювати, що у мене немає мами. І я не пам´ятаю щоб вона колись була. Взагалі нічого майже не пам´ятаю зі свого дитинства. Ніякого емоційного зв´язку і близькості. Тепер ця чужа людина живе зі мною через війну. Допомагає з дитиною, бо чоловік далеко. Але от в якісь моменти ти розклеюєшся і хочеш мами. А її нема, поруч просто стара чужа людина
Я з 18 років не живу з батьками. Колись один раз попросила її приїхати підтримати мене після розлучення. Так вона мені сказала що онуків, дітей сестри з собою візьме "нє ну а що? Я все одно не знаю що тобі говорити, а діти хоч Київ побачить"
Вибачте, накипіло, виговорилася. Знаю, що у багатьох моїх однолітків таке з батьками. Але болить як чорна діра всередині іноді