Чи справді життя за кордоном настільки краще, як здається з України?

Трішки про себе: Мені 30, живу в Києві, займаю керівну посаду, зп 3000$, своє житло, люблячий чоловік, дітей немає. А тепер до проблеми.
Останні обстріли як дементор висмоктують всі мої ресурси на життя.
Робота важка, її багато, працюю на виснаження. Після чергових безсонних ночей ловлю себе на заздрості до тих, хто обрав життя закордоном (не говорю про тих, хто вимушено покинув країну, бо втратив житло, а саме про тих, хто свідомо виїхав з відносно безпечних регіонів за кращим життям).
Вони живуть своє найкраще життя, можуть подорожувати, і це займає 3 години, а не 33. Спокійно сплять, ходять на нічні прогулянки, не смикаються від звуків, не ловлять вигорання, можуть планувати майбутнє, радіють. Багато хто відкрив власний бізнес, знайшов гарну роботу та друзів, придбав квартири, машини.
І я на це дивлюсь і думаю, що я лох, коли в свій час не наважилася поїхати.
І з одного боку, я вважаю, що в мене теж є достатньо приводів бути щасливою, але з іншого мені стає себе шкода, що я собі обрала саме такий важкий шлях. Я щиро вірила, що це все ненадовго, і не помітила, як пролетіли мої цінні 5 років.
Розумію, що в сусіда завжди трава зеленіша, а в інтернеті всі дуже успішні, тому хотіла би почути як воно насправді? Чи є взагалі люди, які заздрять тутешнім так само, як ми заздримо вам? Чи погодились ви з моїми даними виїхати і починати все з 0? Можливо я дивлюсь на ситуацію через рожеві окуляри, і таке саме життя я собі забезпечити там не зможу.
Одразу скажу, що дистанційно працювати не зможу, адаптувати свою професію закордоном теж.
Цікаво почитати ваші роздуми на цю тему.