Девочки, особенно кто из Днепра, как вы себя чувствуете сейчас во время воздушных тревог?
Прилеты слышала не раз, все время войны в городе, но после 14 числа будто что-то рухнуло внутри. Реально начинается приступ паники, особенно ночью. Всерьёз думаю о том, чтобы уехать из города, вопрос куда. Очевидно что безопасно только за границей, но всё-таки в села и на зу прилетало сильно меньше.
Я не одна с такими мыслями и состоянием? Пост не ради совета, просто нужно кого-то "услышать" сейчас
Прилеты слышала не раз, все время войны в городе, но после 14 числа будто что-то рухнуло внутри. Реально начинается приступ паники, особенно ночью. Всерьёз думаю о том, чтобы уехать из города, вопрос куда. Очевидно что безопасно только за границей, но всё-таки в села и на зу прилетало сильно меньше.
Я не одна с такими мыслями и состоянием? Пост не ради совета, просто нужно кого-то "услышать" сейчас
показать весь текст
5
Ответ дляMassaraksh
Все це логічно, коли ти живеш у своєму рожевому світі та навкруги іноді трапляється лайно. ІНОДІ. І не з тобою, а десь там. Тому коли тебе воно стосується - дуже перевертається все в голові, адже ти не готовий, ти не чекав, ти не думав навіть про таке. Але ми живемо у війні. В нас немає навкруги рожевого світу. Можливо автор з тих людей, які для збереження своєї психіки не читають новин, оминають місця прильотів у своїх щоденних маршрутах, а коли дають тривогу - одягають навушнички та слухають вальси Шуберта. А тут налагоджена система захисту дала збій та довелося подивитися правді в очі. Я не знаю як там в неї її внутрішній світ влаштований. Але те, що в нас війна - доведеться рано чи пізно усвідомити усім. І щось зробити, щоб дати собі раду в цій реальності.
Просто людина до всього звикає. От суджу по собі: звикаєш і живеш по накату, в ступорі якомусь, а тоді знову таке щось максимально жахливе трапляється і знову розбалансовуєшся на якийсь час. Для мене особисто таких пікових періодів за цей рік було близько 10, між ними більш-менш життя було, якщо не вдумуватись
18
Ответ дляThatsme
Просто людина до всього звикає. От суджу по собі: звикаєш і живеш по накату, в ступорі якомусь, а тоді знову таке щось максимально жахливе трапляється і знову розбалансовуєшся на якийсь час. Для мене особисто таких пікових періодів за цей рік було близько 10, між ними більш-менш життя було, якщо не вдумуватись
До свого страху звикати не можна. Потім дуже гівняні наслідки. Його треба або проробляти та позбуватися, або тікати від того, що цей страх викликає. А ’ступор’ буде роками вихаркуватись і він набагато шкідливіший, аніж будь-яке радикальне рішення
3
@ альонка@• 17 января 2023
Ответ дляMassaraksh
Ось не розумію я вас таких. Тобто коли весь Маріуполь виглядав як той будинок в Дніпрі, Чернігів, Ірпінь, Харків - вас нічого не бентежило? А тут хоп та панічні атаки? Як так? Ви в анабіозі рік провели?
Ну ви й чуднаааа....,як і ті ,що вас лайкнули.
22
Ответ дляMassaraksh
До свого страху звикати не можна. Потім дуже гівняні наслідки. Його треба або проробляти та позбуватися, або тікати від того, що цей страх викликає. А ’ступор’ буде роками вихаркуватись і він набагато шкідливіший, аніж будь-яке радикальне рішення
Да вы достали уже всех поучать, не слишком много на себя берёте, профессор по скандалам?! Ну уедет человек из страны, останутся родственники, дом в который прилетит-не прилетит, да сильно там мёдом за границей намазано- стресс никуда не денется утикай не утикай! Со стрессом надо управляться и зачастую седативными препаратами, тут и сегодня! Сегодня страх, а завтра, давление, сердце и инсульт. И поменьше обращать внимания на неадекватных людей и так горя через край, чтоб на диалоги с вами тратить время.
35
Ответ дляBritishop
Да вы достали уже всех поучать, не слишком много на себя берёте, профессор по скандалам?! Ну уедет человек из страны, останутся родственники, дом в который прилетит-не прилетит, да сильно там мёдом за границей намазано- стресс никуда не денется утикай не утикай! Со стрессом надо управляться и зачастую седативными препаратами, тут и сегодня! Сегодня страх, а завтра, давление, сердце и инсульт. И поменьше обращать внимания на неадекватных людей и так горя через край, чтоб на диалоги с вами тратить время.
Я хіба сказала що єдине вірне рішення - то поїхати з країни? Рішень багато, треба просто наважитись хоча б на яке. Взяти себе в руки, зібратись. А не розмазувати сльози по екрану. Чи ми тут поплакати зібрались про ’взагалі’?
1
@ альонка@• 17 января 2023
Ответ дляThatsme
Ви якось не розумієте очевидних речей. Це навіть з точки зору психології все спокійно пояснюється. Ви просто причепилися до людини, бо вам треба причепитись.
Нічого дивного нема в тому, що людина, яка, до прикладу, стала свідком дтп, тепер боїться сідати в авто (хоча, звісно ж, всі щодня чують про них), але це нормальна реакція, розумієте? Не дивно, коли смерть близького ранить більше, ніж далекого чи гіпотетичного - ну так вже людина влаштована. Всі знають про пожежі, бачать їх в новинах, але повірте, коли сам бачиш пожежу на власні очі, то так трусяться коліна, шо нереально, викликаєш пожежників, а сказати адресу не можеш, бо заціпило тобі. І це теж норма. Щодня ми бачимо, як хворим на рак діткам збирають гроші, але ви один раз прийдіть у приймальню інституту раку, дитяче відділення і емоції будуть зовсім інші.
Нічого дивного нема в тому, що людина, яка, до прикладу, стала свідком дтп, тепер боїться сідати в авто (хоча, звісно ж, всі щодня чують про них), але це нормальна реакція, розумієте? Не дивно, коли смерть близького ранить більше, ніж далекого чи гіпотетичного - ну так вже людина влаштована. Всі знають про пожежі, бачать їх в новинах, але повірте, коли сам бачиш пожежу на власні очі, то так трусяться коліна, шо нереально, викликаєш пожежників, а сказати адресу не можеш, бо заціпило тобі. І це теж норма. Щодня ми бачимо, як хворим на рак діткам збирають гроші, але ви один раз прийдіть у приймальню інституту раку, дитяче відділення і емоції будуть зовсім інші.
Ох,як ви праві...
Вперше прийшла до онкоклініки провідати хвору тітку,чим далі я йшла тим вище підіймався тиск,я тікала звідти,від розгубленості не могла знайти вихід...ніколи не забуду(((
Вперше прийшла до онкоклініки провідати хвору тітку,чим далі я йшла тим вище підіймався тиск,я тікала звідти,від розгубленості не могла знайти вихід...ніколи не забуду(((
12
shafa_brand• 17 января 2023
Когда панические атаки, то простые доводы, что не берите в голову, пройдет, не нервничайте - не пройдут ибо это запустились физиологические реакции, вызванные определенными причинами помимо пускового механизма, коим оказался прилет ракеты в Днепр. То есть причина уже была, а запустилась паническая атака этой трагедией в Днепре, понимаете. Посмотрите на моей странице, есть опыт.
6
Love_Love_Love_• 17 января 2023
Ответ дляMassaraksh
Ось не розумію я вас таких. Тобто коли весь Маріуполь виглядав як той будинок в Дніпрі, Чернігів, Ірпінь, Харків - вас нічого не бентежило? А тут хоп та панічні атаки? Як так? Ви в анабіозі рік провели?
А я не розумію таких дивно не розуміючих, ви контролюєте повністю своїми емоціями і психологічним станом?
14
маринабаранова• 17 января 2023
Ответ дляMassaraksh
Ось не розумію я вас таких. Тобто коли весь Маріуполь виглядав як той будинок в Дніпрі, Чернігів, Ірпінь, Харків - вас нічого не бентежило? А тут хоп та панічні атаки? Як так? Ви в анабіозі рік провели?
Так вы ещё добавьте Чечню, Югославию - там тоже города стирали с лица земли. Просто психика человека так устроена - если это далеко, сильно не задевает, хотя переживаешь за людей по любому. Поймите правильно: если бы человек сходил с ума, по всему - что где то происходит, то род людской уже давно бы прекратился и вымер - как вид.
И совсем другая реакция: когда это далеко, и когда на соседней улице! И прекрасно понимаешь, что ты потенциальная мишень, и тебя не задело только случайно...
И совсем другая реакция: когда это далеко, и когда на соседней улице! И прекрасно понимаешь, что ты потенциальная мишень, и тебя не задело только случайно...
20
Ответ дляMassaraksh
Ось не розумію я вас таких. Тобто коли весь Маріуполь виглядав як той будинок в Дніпрі, Чернігів, Ірпінь, Харків - вас нічого не бентежило? А тут хоп та панічні атаки? Як так? Ви в анабіозі рік провели?
Я из Киева, очень тяжело переживаю все, уезжала из страны, так как с началом войны поехали к родителям в самое пекло. В конце лета вернулась с ребёнком. Действительно моральное истощение!!! После Днепра это не только гедазепам и сильные панические атаки, так пришлось и скорую вызывать так как было похожее на прединсультное состояние. Первую ночь день и да и по сей день нет нормального сна, только гедазепам помогает. Нервы у всех!!!! Это короткий комментарий, а мыслей много!!! Такие лекарства как алора, фенибут и магний б6- до сраки! + глицин
5
Ответ дляMassaraksh
Я хіба сказала що єдине вірне рішення - то поїхати з країни? Рішень багато, треба просто наважитись хоча б на яке. Взяти себе в руки, зібратись. А не розмазувати сльози по екрану. Чи ми тут поплакати зібрались про ’взагалі’?
Поплакати іноді теж треба.
Люди різні і всі по різному приймають реальність.
Люди різні і всі по різному приймають реальність.
3
Maralisa25• 17 января 2023
Ну почему люди такие конченые? Прочитала название темы - зашла почитать советы, потому что меня тоже же вопрос, что и автора волнует.. Так нет же какая-то то тварь всю тему засрала своими тупыми поучениями.. И ещё 40 человек лайкнуло это говно..с такими соотечественниками и враги не нужны..
39
маринабаранова• 17 января 2023
Чувствую себя живой мишенью - мимо которой просто промазали, в этот раз...Живу на левом берегу, борщ варила и услышала взрыв - сразу в Телеграм. А там - этот дом панельный, не понятно - где он находится. Меня просто заколотило всю. Моя сестра живёт в таком доме, я звонить - трубку не берёт, потом смотрю - её муж онлайн, он сразу успокоил. Потом созвонились. Я не помню - как я тот борщ доварила, картофелину минут 10 чистила - так руки тряслись, плиту отключила. Он так и остался стоять, вспомнили о нём - когда совсем стемнело. Просто ужас...
12
Ответ дляMassaraksh
Ось не розумію я вас таких. Тобто коли весь Маріуполь виглядав як той будинок в Дніпрі, Чернігів, Ірпінь, Харків - вас нічого не бентежило? А тут хоп та панічні атаки? Як так? Ви в анабіозі рік провели?
Так, коли в лютому-березні моє місто було в оточенні і постійно обстрілювалося, було дуже страшно. Але чомусь думалось що ось це все скоро закінчиться, треба трішки почекати, ще зовсім недовго (наївна, але це тоді врятувало мою психіку). А зараз я розумію, що це все з дуже невизначеними строками, що в любий момент може прилетіти. Ще й ці качелі з постійною відстуністю свтла. Відчуваю себе безпорадною, і це вбиває
9
Ответ дляMassaraksh
До свого страху звикати не можна. Потім дуже гівняні наслідки. Його треба або проробляти та позбуватися, або тікати від того, що цей страх викликає. А ’ступор’ буде роками вихаркуватись і він набагато шкідливіший, аніж будь-яке радикальне рішення
Спасибо за наставления, о, Великий Гуру
2
Мне было больно и за другие города и погибших, но это разные эмоции. То боль и опустошение, а это страх и беспомощность. Я в Киеве, тут до недавнего времени можно было жить относительно спокойно от тревоги до тревоги, а сейчас может прилететь и без неё в любой момент. Успокаиваю себя тем, что я ничего изменить не могу. Как суждено, так и будет. Уже наездилась, больше никуда не хочу.
2
mamma nast• 17 января 2023
У нас в Запорожье подобное было в октябре. Первый дом на проспекте стоит перед моими окнами. Страшно было до ужаса. Два месяца жила с бифреном. Спать совсем не могла. Когда ночью были взрывы, хотелось кричать от страха. Сейчас попустило. Хоть дом с пустым проемом так и стоит.
Так что должно пройти время.
Так что должно пройти время.
8
Strelka_007• 17 января 2023
Ответ дляДресса
Зачем провоцируете? Я вернулась в Киев в мае. За это время пережила наблюдение прилётов недалеко, взрывные волны, пролёт ракет, дронов и тд. Массовые обстрелы когда со всех сторон лупили. А вот 31 днём сидела на полу возле лифтовой и выла тихонько от ужаса, считала взрывы. То же самое продолжилось ночью . Вот и кончились моральные силы. А впереди нагнетают с наступлением. Что непонятного в том что люди истощают нервную систему. Не у всех она железобетонная
Аналогічно, Київ. Так само новий рік обстріл вдень і ніч в бомбосховищі. Потім оці свіжі прильоти балістики без тривог і я трохи морально виснажилася. Хочеться виїхати кудись хоч на місяць просто відіспатися в безпеці з дитиною.
5
Ответ дляMassaraksh
Тобто з ресурсом все норм було, коли це все десь далеко, на екрані смартфона або в телевізорі?
А чего вы удивляетесь? Со всеми так, многие войну видели по телевизору, даже живя в Украине ( и Слава Богу). Мы когда вырвались из Ирпеня, после 9 дней подвала, в шоке, панике, всего в 30 км от Ирпеня проезжали маленький городок - люди живут своей жизнью, в магазине свежая выпечка, рынок работает. Это жизнь, ничего в этом страшного нет. Многие новости читают и все, многие даже этого не делают, чтоб не расстраиваться. Не все могут осознавать масштаб трагедии, пока это не ощутят в Реале. Так психика устроена, защитная реакция, многим помогает с катушек не слететь.
7
Ответ дляMassaraksh
А попередні події, сотні жахливих прильотів ДО цього будинку вас не спіткали до думок, що не маємо зброї проти тієї потвори? Тільки зараз зрозуміли? Я заздрю вашим рожевим окулярам.
Яка ви ….. Читаю і в мене тільки від ваших повідомлень панічні атаки. Як можна бути такою непробивною…
5
Ответ дляMassaraksh
Все це логічно, коли ти живеш у своєму рожевому світі та навкруги іноді трапляється лайно. ІНОДІ. І не з тобою, а десь там. Тому коли тебе воно стосується - дуже перевертається все в голові, адже ти не готовий, ти не чекав, ти не думав навіть про таке. Але ми живемо у війні. В нас немає навкруги рожевого світу. Можливо автор з тих людей, які для збереження своєї психіки не читають новин, оминають місця прильотів у своїх щоденних маршрутах, а коли дають тривогу - одягають навушнички та слухають вальси Шуберта. А тут налагоджена система захисту дала збій та довелося подивитися правді в очі. Я не знаю як там в неї її внутрішній світ влаштований. Але те, що в нас війна - доведеться рано чи пізно усвідомити усім. І щось зробити, щоб дати собі раду в цій реальності.
Мене знудило від ваших повідомлень. Бридко вас читати
19
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу