Качка в тапцях• 23 сентября 2024
Родители могут стать ВПО, линия фронта приблежается. Куда всех?
Линия фронта движется и думаю скоро придется родителей забирать. Я живу в Киеве с мужем и ребенком в арендованной квартире, но не бедствую. Денег хватает на обеспечение базовых потребностей, но не откладываем. Есть родители мужа (2чел), мой отец с женой (они 25 лет вместе и у нее детей нет), и моя мама. Все родители уже пенсионеры, кроме свекрови, но там куча болячек. Мой отец инвалид (не работает), его жена тоже (работает уборщицой), мама на пенсии давно и мужа родители тоже в возрасте отец инвалид. Других детей у родителей нет. Вопрос в том, что работать они толком не смогут уже, если станут ВПО, а я реально не смогу потянуть такое количество аренды. Куда их всех селить? У меня начинается паника и я не понимаю. Дайте совет какой-нибудь.
показать весь текст
54
280
0
Оберіть Тернопільську, Житомирську чи Вінницьку область, невеликий райцентр або велике село біля траси і там шукайте, що їм зняти
Приехали знакомые из Донецкой области, выплаты покрывают оренду 1 ком. квартиры, хоть что то. + дают еду
1
Автор, это Глухов?
Сочувствую Вам и Вашим родным❤️🩹
Мои родители, родственники тоже в Сумской обл.
Сочувствую Вам и Вашим родным❤️🩹
Мои родители, родственники тоже в Сумской обл.
Есть бесплатное жилье под Киевом. Модульные городки, Польша передавала. Проживание в них бесплатное для ВПО.
2
’Треба їхати! Чуєш? Треба!
Вже сусідський будинок згорів.
Тут щоденно летить хтось у небо,
Я прорвався до вас, зумів.
Мамо, чуєш? Збирай свої речі,
Найважливіше тільки збирай.
Ось рюкзак. Я закину на плечі -
Бери тата і дім замикай!’
Мати мовчки стояла й дивилась
На будинок, де пам´ять жила.
В цьому домі вона народилась,
Тут до школи із братом пішла.
Білі вікна, де вчила уроки,
На колінах стояла в кутку.
Дім батьків пам´ятає ще кроки
І їх смерть - мирну, але гірку...
З чоловіком вони одружились,
У будинку й весілля було.
Діточки їхні тут народились,
Щастя справжнє - воно тут жило.
Куди їхати? Що можна взяти?
Де не глянь - тут до всього любов!
Мати плакала посеред хати,
Поки батько знадвору прийшов.
Обійняв посивілу дружину,
Що й до чого - умить зрозумів.
І сказав: ’Тобі час уже, сину,
Дякую, що навідав батьків.
Ти рятуйся! У тебе дружина,
А ще трійко маленьких дітей.’
Обійняв на прощання він сина
І провів... Аж до самих дверей.
’Сину, їдь! І на нас не гнівися -
Ми корінням вже тут приросли.
Ти за нас краще Богу молися -
Він почує молитви згори.
Як судилося - будемо жити!
А як смерть - то на рідній землі!
Сину, їдь! Не чекай! В тебе ж діти!
Пам´ятай, тут коріння твоє!’
Хлопець знав, що не варто перечить,
Обійняв і промовив: ’Люблю!’
Опустив від безсилля син плечі
І вмостився в машину свою.
Батько плакав та мовчки дивився,
Як машина втікала з села,
Поки слід вдалині не згубився,
І сирена ще не загула.
Почовгикав старенький до хати,
Доторкнувся до жінки чолом -
’Чи то жити, чи то помирати,
Та радію - з тобою разом.
Нам не треба уже закордону,
Хоч відкрито шляхи у світи.
Будем вдома тримать оборону!
Ворог змушений буде втекти!’
Вже сусідський будинок згорів.
Тут щоденно летить хтось у небо,
Я прорвався до вас, зумів.
Мамо, чуєш? Збирай свої речі,
Найважливіше тільки збирай.
Ось рюкзак. Я закину на плечі -
Бери тата і дім замикай!’
Мати мовчки стояла й дивилась
На будинок, де пам´ять жила.
В цьому домі вона народилась,
Тут до школи із братом пішла.
Білі вікна, де вчила уроки,
На колінах стояла в кутку.
Дім батьків пам´ятає ще кроки
І їх смерть - мирну, але гірку...
З чоловіком вони одружились,
У будинку й весілля було.
Діточки їхні тут народились,
Щастя справжнє - воно тут жило.
Куди їхати? Що можна взяти?
Де не глянь - тут до всього любов!
Мати плакала посеред хати,
Поки батько знадвору прийшов.
Обійняв посивілу дружину,
Що й до чого - умить зрозумів.
І сказав: ’Тобі час уже, сину,
Дякую, що навідав батьків.
Ти рятуйся! У тебе дружина,
А ще трійко маленьких дітей.’
Обійняв на прощання він сина
І провів... Аж до самих дверей.
’Сину, їдь! І на нас не гнівися -
Ми корінням вже тут приросли.
Ти за нас краще Богу молися -
Він почує молитви згори.
Як судилося - будемо жити!
А як смерть - то на рідній землі!
Сину, їдь! Не чекай! В тебе ж діти!
Пам´ятай, тут коріння твоє!’
Хлопець знав, що не варто перечить,
Обійняв і промовив: ’Люблю!’
Опустив від безсилля син плечі
І вмостився в машину свою.
Батько плакав та мовчки дивився,
Як машина втікала з села,
Поки слід вдалині не згубився,
І сирена ще не загула.
Почовгикав старенький до хати,
Доторкнувся до жінки чолом -
’Чи то жити, чи то помирати,
Та радію - з тобою разом.
Нам не треба уже закордону,
Хоч відкрито шляхи у світи.
Будем вдома тримать оборону!
Ворог змушений буде втекти!’
6
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу