Розмова з подругою неприємна

Подруга сьогодні при розмові сказала: війна почалася, то зрозуміло, що я вивезу дітей звідси подалі. Я ж нормальна мати. ...От як так можна було сказати мені? Знаючи, що: у мене теж двоє хлопців, але
одному 22 - тобто розумієте, що нікуди він виїхати не міг. Другому 13.
На той момент її хлопцям близнюкам було по майже по 17 років і вона їх вивезла, влаштувала там і повернулась сюди. Вони там рік навчались на курсах мови, а потім поступили в вузи. Вчаться собі зараз. Вона до них їздить періодично на тиждень, провідати ну і т.д.
Мене прям ковбасить після її розмови...типу вона така розумна вивезла, а всі інші тупаки, але. В неї просто склалося все добре, по віку можуть виїхати, але вже можуть жити там самі. Вона тут працює, зп гарна, умови життя не змінились, вона все в такому ж своєму комфорті, в своєму домі, як і була. Але ж засуджує тих, хто не вивіз. Типу: як можна дітей тут залишати...але...старшого я не кину тут, хай що скажуть, але і в 22 він моя дитина, по-друге, малого вивозити, а старшого типу я залишаю - це як зрада, погодьтесь. І туди їхати, малого самого не залишу, тобто тут звільнитись з нормальної роботи з нормальною зп....і що мені робити там? Тобто розумієте...у неї все як і було, а інші тупаки (абстрактно), бо не схотіли змінити своє життя заради дітей.
Поговоріть зі мною, у вас теж такі розмови присутні з друзями, родичами, що виїхали? Тільки не тягніть сюди політику
Чому вона мені зараз це сказала? Вважає мене дурепою чи що, типу засуджує? Через три роки? У нас різні ситуації і тому різні рішення. Я не знайшлась, що їй на це сказати. Тепер жалкую, але вона все одно знайшла б що мені відповісти. Дружимо 10 років. І що тепер.
Оці натяки, яка вона молодець, що вивезла були постійно, але щоб ось так прямо мені в обличчя сказати.