Эта мать просто не любила своего ребенка?

Був дуже розумний і поважний в чоловік, в школі, університеті, армії скрізь висів на дошці пошани. Ми жили в селі недалеко від Києва, був керівником, всі його поважали, тілько хороше говорили, і коли я почала розповідати все, мені не вірили, але пройшов час і люди побачили його справжннє обличчя, зараз спивається, схожий на бомжа

Для мене це більше про СССР і найкраще в світі..name it
В якому стані жили люди, щоб відчувати таку злість
Випереджаючи ’моя мама була не така, і всі знайомі не такі’
Не всі такі, а про знайомих ви знаєте тільки те, що вони вам показують.

Як ви вже задобвали з тим сссром , що не історія все туди ліплять, он у містечку куди ми виіхали в 22 , чоловік засунув своіх померлих батьків в холодильник щоб отримувати іх пенсію , Психопати були завжди і будуть , не треба нічим то виправдовувать , я виросла на мене навіть не кричали ніколи не то що бити , хоча жили в тотальній бідності

Прям надо всю жизнь ненавидеть мать, да конечно. У меня была точно такая, из-за псих диагноза и одиночества вела себя как идиотка. Я давно выросла, проработала это и живу дальше. С мамой все ок у нас

Який брєд, в 4 роки вона хотіла попрати тапок і заклеїти клеєм? Це де такі вундеркінди?

Те покоління, яке нас виховувало, саме було дуже травмоване і не вміло ні любити, ні довіряти, ні розуміти.

Не всі, моя мама виросла в жахливій сім´ї але любить нас

Это стало особенно очевидным, когда обозрение дошло до моей службы в армии и в разведке.

На протяжении нескольких секунд я заново переживал начальную военную подготовку, где я научился направлять свой гнев в русло, соответствующее моей новой роли солдата. Наблюдая себя на специальной тренировке, я видел, как формируют мой характер, приучая убивать. Это был период вьетнамской войны, я снова очутился в душных джунглях Юго-Восточной Азии и занимался тем, что мне нравилось больше всего — дракой.

Во Вьетнаме я был недолго. Я служил в разведывательном подразделении, которое действовало главным образом в Лаосе и Камбодже. Я наблюдал в бинокль за передвижениями вражеских войск. Но основная моя работа заключалась в «планировании и устранении враждебных политиков и военных». Короче говоря, я был убийцей.

Действовал я не в одиночку. Еще двое морских пехотинцев обшаривали вместе со мной джунгли в поисках определенной цели. Их задачей было установить местонахождение жертвы с помощью мощных оптических приборов и убедиться, что она устранена. Моей работой было спустить курок.

Например, однажды нам поручили убрать одного северовьетнамского полковника, который находился со своими солдатами в джунглях Камбоджи. Аэрофотосъемка зафиксировала место, где прячется этот полковник. Нам предстояло отправиться в джунгли и отыскать его. Хотя на подобные операции уходила уйма времени, они считались важными, так как убийство командира подрывало моральный дух вражеских солдат.

Мы нашли полковника в том месте, где было указано на картах, и засели в шестистах метрах от лагеря противника в ожидании удобного случая.

Такой случай представился рано утром, когда солдаты выстроились на ежедневный осмотр. Я занял позицию и прицелился из мощной снайперской винтовки в голову полковника, который стоял перед солдатами.

— Это он? — спросил я у морского пехотинца, чьей задачей было идентифицировать цель при помощи оптических приборов.

— Да, — ответил пехотинец. — Тот человек, который стоит перед солдатами.

Я выстрелил и увидел, как голова полковника взорвалась, а тело рухнуло наземь перед застывшими от ужаса солдатами.

Переживая вновь этот инцидент, я словно рассматривал его с точки зрения северовьетнамского полковника. Я не чувствовал боли, которую он наверняка испытал, но ощутил его испуг и печаль, когда он покинул свое тело, понимая, что никогда не вернется домой. Затем последовала цепная реакция — я почувствовал горе его семьи, осознавшей, что они остались без кормильца.

Подобным образом я заново пережил все мои убийства. Я видел, как совершаю их, а потом чувствовал их ужасные результаты.

Так сильно боялась мать, но тапки надела и на улицу в них гулять ушла

Я ж матір не виправдовую, але до цієї історії теж багато питань. Особливо як описана серйозність травми і зашивали без анестезії

А ви в 4 роки під себе ходили? Я себе пам´ятаю з 4 років, в магазин ходила, двері закривала до мами на роботу приходила

Почему нет? Синяки бы были видны, мы часто друг у друга ночевали в детстве, у всех подруг были отличные родители.

Я пам´ятаю в яко у платті прийшла вперше в садрчок, в чому була одягнена коли ми з палатками приїхали на озеро, мені було 4роки, як я ошпарилась у 4.5 і що мені казали на швидкій, як мене котили у операційну і як я дивилась на плафони на стелі, як обробляли рани і казали, якщо буду ревіти мама піде до дому, з чого ви вщяли, що діти не пам´ятають, я пам´ятаю як мені запшикували жовтим спреєм рани. Мені не було 4 і я лежала в інфекції я пам´ятаю медсестер як виглядали, а от як звати лющину з якою я познайомилась 2хв назад я не пам´ятаю. Мій чоловік, якому більше 55 може спокійно довести всі теореми.

Да я вижу, что тут собрались одни обиженные, счастливо оставаться и главное верить, что всех остальных тоже избивали, а если кого нет, то это очень обижает вас. Продолжайте вариться в воспоминаниях, если они конечно есть и верить, что у всех родители садисты и счастливых семей не существует, т. к.это обижает вас. Лечитесь.

Слухайте, якщо вас не били, то це супер, але ви не маєте еіякого уявлення що це але тут галасужте силтніше за інших, ви не в темі але так розкидаєтесь фразами, наче ви то пережили і знажте що це.

Вас наче ж не били, а ви така агресивна, що ви намагаєтесь дрвести, я не можу зрозуміти? Вас ця тема яким боком торкається? Ви хочете лікувати тих, над ким знущались у дитинстві, звинувачуєте ще їх в чомусь? У вас все добре з логічним мисленням?

А ви в 4 роки під себе ходили? Я себе пам´ятаю з 4 років, в магазин ходила, двері закривала до мами на роботу приходила

Вы росли, как сорняк, без присмотра родителей. В нормальной семье, ребенок не будет в 4 года ходить один по магазинам, вам ещё крупно повезло, что вообще живы остались.

Ага, і читала і писала і хрестиком вишивала яка адекватна мати дитину 4х років відправить в магазин?

Та ви що, як ми, діти совка ще вижили? Не всі були розумововідсталі, у 4 роки діти всі у дворі грались, тільки дітей з діагнозами мамки в пісочниці вигулювали

У 80- тих всі так ходили, гуляли самі

У 80- тих всі так ходили, гуляли самі

Та ви що, як ми, діти совка ще вижили? Не всі були розумововідсталі, у 4 роки діти всі у дворі грались, тільки дітей з діагнозами мамки в пісочниці вигулювали

Це здається треба бути розумово відсталими батьками, щоб випускати саму дитину в 4 року. Хоча, кого могли народити розумово відсталі? Ви це гарно демонструєте на своєму прикладі

Тобто, ви згідні, що ви були не такі, як потрібно у 4роки

Звичайно вона не побігла бо знала, що мати попереджала її не вдягати тапки, звичайно через те, що мати знов буде сварити за те що її не послухала і зробила все по своєму.

Ребёнок в таком возрасте не может отвечать за свои поступки