Що ми звикнемо до війни, так як це було в 14 році. В перші дні всі плели сітки, допомагали грошима, віддавали іноді останнє( А потім на базарах появлялись носки з записками "повертайся живим". В нашому місті переповнені кафе, сьогодні прийшло смс про відкриття басейну, Люди купляють одяг і навіть прикраси. Боюсь, що це може затягнутися на довгий час, навіть роки. Може таке бути?
176
0
Да, представляете, и в войне есть жизнь. И это прекрасно, нельзя складывать лапы. Пусть всё работает! Тогда у людей будут деньги
Вы привыкаете там, наверное, где более менее спокойно. К бомбежкам, обстрелам, ракетам и разрухе вряд ли привыкнешь.
Так,це все вже переростає у затяжний збройний конфлікт
Час звикати до нових життєвих реалій
Мені здається,що вже всім зрозуміло - швидкого закінчення всього цього не буде
Час звикати до нових життєвих реалій
Мені здається,що вже всім зрозуміло - швидкого закінчення всього цього не буде
А в нас все закрите, сухий закон ввели ще раніше,ніж в Києві , люди плетуть сітки , в группі інфа що в лікарні роздають дит харчування і т.д.
Мабуть, Ви не чуєте як працює артилерія за Вашим містом, а я чую бухкання, не до кафешок/ басейнів, хоча оплачений абонемент на цей місяць ... А ще буває шукаю серед знайомих прихисток тим, кому треба... А Ви кажете про кафе...
Мабуть, Ви не чуєте як працює артилерія за Вашим містом, а я чую бухкання, не до кафешок/ басейнів, хоча оплачений абонемент на цей місяць ... А ще буває шукаю серед знайомих прихисток тим, кому треба... А Ви кажете про кафе...
Цього боюсь найбільше (
Зберігання поки є,але вони мають властивість закінчуватись (
Я вже розглядаю варіант - село,город,свиня-корова,чесно
Аби шоб їжу свою мати
Зберігання поки є,але вони мають властивість закінчуватись (
Я вже розглядаю варіант - село,город,свиня-корова,чесно
Аби шоб їжу свою мати
То в Вас теріторія поки тиха, тому такі думки. Якщо були б десь у Харкові або Маріуполі думали зовсім інакше.
Відкрили тому що вчора закликали там де спокійно розпочинати роботу , трохи наповнити бюджет , а то все стоїть
Мы сидим без газа и отопления. За окном -5 и идёт снег. Свет и вода пока ещё есть. Интернет периодически отсутствует. Но нас , к счастью, не обстреливают. Только с ужасом смотрю новости о том, что сейчас происходит в стране. Как можно к этому привыкнуть? Верю в победу Украины.
Ізраїль наприклад воює не перше десятиліття.Там навіть діти знають як себе поводити. Мені здається нам доведеться завжди очикувати лиха зі сходу.
Прошу вас про наступне, хоч може на перший погляд це звучить незвично і навіть дико:
1. Перестаньте волонтерити, жертвуючи робочим часом: якщо у вас зараз є робоче місце, і там є робота -- то це і є ваша основний рубіж оборони Батьківщини!
2. Поважайте, ба навіть боготворіть, підприємців та бізнес, який пробує стабільно працювати в цих умовах: вони зараз хребет економіки!
3. Подолайте у собі почуття провини вижившого (це оте ’чому я в теплі, якщо інші на передовій’): не можуть всі люди, особливо чоловіки, піти на фронт. Якщо так станеться, то вже за 48 годин армія почне здаватися ворогу через голод! Кожен має своє місце у цій війні і кожен має вести оборону на своєму рубежі!
4. Продовжуйте обертати гроші: заплатіть рахунки, заплатіть податки, замовте випічку у вашої знайомої, як ви це робили до війни, зробіть манікюр, стрижку у барбершопі, купуйте продукти у тому ж магазинчику, як і раніше, заплатіть за квартиру, оплатіть заняття з терапевтом, з тренером йоги і так далі. Старайтеся тримати оборот коштів максимально можливим і це буде ваш вклад у боротьбу! І це нормально!
5. Підприємці, при найменшій можливості, тримайте бізнес відкритим! Особливо на Заході України, де загрози війни мінімальні. Це дуже критично зараз.
6. Тим, хто виїхав за кордон: шукайте роботу і негайно приступайте до неї. Ваші пожертви на армію і перекази в Україну, навіть мінімальні, будуть дуже цінними для нас!
7. Окремо звертаюся до ІТ-шників: зараз ви чи не єдиний працюючий канал валюти в Україну. Та й вцілілий сектор економіки у цілому. Тому вже сам факт, що ви працюєте -- це сильний вклад у перемогу!
8. Всіх, хто каже, що як то так можна працювати/торгувати/робити манікюр/ходити в спортзал/пекти торт/навчатися, коли в країні війна -- посилайте услід за рускім карабльом.
Кожен раз, коли вам стане боляче і нахлине почуття провини ’чому я не там’, повторюйте: ’Я працюю! Це моя боротьба! Це мій рубіж оборони моєї Батьківщини! Я не здам його і здамся сам(-а), бо моя Україна -- понад усе!’
1. Перестаньте волонтерити, жертвуючи робочим часом: якщо у вас зараз є робоче місце, і там є робота -- то це і є ваша основний рубіж оборони Батьківщини!
2. Поважайте, ба навіть боготворіть, підприємців та бізнес, який пробує стабільно працювати в цих умовах: вони зараз хребет економіки!
3. Подолайте у собі почуття провини вижившого (це оте ’чому я в теплі, якщо інші на передовій’): не можуть всі люди, особливо чоловіки, піти на фронт. Якщо так станеться, то вже за 48 годин армія почне здаватися ворогу через голод! Кожен має своє місце у цій війні і кожен має вести оборону на своєму рубежі!
4. Продовжуйте обертати гроші: заплатіть рахунки, заплатіть податки, замовте випічку у вашої знайомої, як ви це робили до війни, зробіть манікюр, стрижку у барбершопі, купуйте продукти у тому ж магазинчику, як і раніше, заплатіть за квартиру, оплатіть заняття з терапевтом, з тренером йоги і так далі. Старайтеся тримати оборот коштів максимально можливим і це буде ваш вклад у боротьбу! І це нормально!
5. Підприємці, при найменшій можливості, тримайте бізнес відкритим! Особливо на Заході України, де загрози війни мінімальні. Це дуже критично зараз.
6. Тим, хто виїхав за кордон: шукайте роботу і негайно приступайте до неї. Ваші пожертви на армію і перекази в Україну, навіть мінімальні, будуть дуже цінними для нас!
7. Окремо звертаюся до ІТ-шників: зараз ви чи не єдиний працюючий канал валюти в Україну. Та й вцілілий сектор економіки у цілому. Тому вже сам факт, що ви працюєте -- це сильний вклад у перемогу!
8. Всіх, хто каже, що як то так можна працювати/торгувати/робити манікюр/ходити в спортзал/пекти торт/навчатися, коли в країні війна -- посилайте услід за рускім карабльом.
Кожен раз, коли вам стане боляче і нахлине почуття провини ’чому я не там’, повторюйте: ’Я працюю! Це моя боротьба! Це мій рубіж оборони моєї Батьківщини! Я не здам його і здамся сам(-а), бо моя Україна -- понад усе!’
Только хотела сказать, сижу в Харькове. Привыкнуть невозможно к такому. Боюсь инсульт или инфаркт получить и не дожить до победы.
Слушайте, но экономика должна работать, если есть места где пока тихо, нельзя закрывать бизнес - это же налоги. Стране нужны деньги. В стране случился отток населения, хорошо если уехавшие найдут работу и что-то будут пересылать назад, а ведь многие сядут на помощь. Я, например, все-еще хорошо зарабатываю, я больше отдам армии чисто деньгами, если моя работа не закроется, чем если сяду плести сетки.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу