Взрослая дочь и психологи.

В мене старша дитина також пішла до психолога. Але ситуація була абсолютно протилежна: дитина пішла з образою на нас, батьків. Ми також були недостатньо гарні, бо: в її юності, раз на тиждень, коли їхали в магазин купувати продукти на всю родину, просили посидіти з молодшою десятирічною дитиною (менша дитина була вже достатньо доросла, аби дати собі ради вдома в стандартних ситуаціях, але недостатньо дорослою, аби зорієнтуватися, якщо станеться щось нештатне); заходили в її кімнату і просили побратися там чи, хоча б, викинути сміття; вимагали вчитися, нехтуючи бажанням гуляти з її першим коханням...
Психолог пояснила, як я розумію, що треба обговорити ці образи з нами (так я і дізналася про них). Спочатку я, чесно кажучи, прифігіла. Але сіли і обговорили. В тому числі поговорили і про те, що в мене виникає відчуття обурення, коли я чую такі претензії з її боку.
Погодилися на тому, що, так, вона має право на свої відчуття (образи на нас в тому числі), але вона пропрацює їх з психологом. Через деякий час сама прийшла і сказала, що зрозуміла і її образи були від того, що вона, дитиною, не хотіла бачити те, скількох зусиль нам вартувало те, що вона мала і має.
А, доречі, психолога вона знайшла сама. Ми не відправляли.

Ну тут і вас можна зрозуміти і її.
Я не розумію чому ви обурені її претензіями.
Розберемо по фактах.
Ви заставляли доньку бути нянею іншій дитині (хоча це робота, за яку люди отримують чималі гроші). Молодша дитина ваша нікому не була нянькою, а старша була. Ви мали м´яко сказати старшій: сонечко, бачиш, малого нема на кого залишити, ми можем винайняти няньку для нього, але давай краще купимо солодощів та піци для нас усіх. За пів доби повернемось. Люблю тебя, ти ж моя доця.

Усе.
(Я теж була старшою, я гледіла молодших і працювала замість них, якщо що)

Де вас беруть? По перше, психолог з 3 міс курсами не психолог зовсім.
У мене 16 років досвіду, повна освіта + додаткова вчуся все життя, в тч з малою дитиною нещодавно їздила на курси
І якось дивно читати такі висновки від людей, які не пройшли мій шлях, не допомогли скільком, скільки я, не працювали зі складними травмами
Батькам часто здається все ок, ми жили так і так виховували як вміли
Насправді це часто теми морального, фізичного та емоційного насилля
А що тут? Так
І гарний психолог прагне інтегрувати особистість з травмою. Коли людина здатна це прийняти як досвід, людина сама приймає рішення і не маємо право прямо радити або підштовхувати
Це так на хвилиночку

А прийняти, що не вдалося стати для дитини цінною теж важкий досвід
Але це ваша дитина

Я всегда была конем. С раннего детства.
С 7 лет гнали в магазин за молочными продуктами рано утром в выходные. Стояла в огромной очереди и тащила все эти тяжёлые стеклянные бутылки сама домой.
Тогда ещё сметану наливали в свою баночку в магазине. Уборка своей комнаты тоже была лет с 6 на мне ,чуть старше стала ,то убирала всю квартиру. Посуду мыла тоже я.
Потом на меня свалили и стирку ,и глажку.
Ничего такого особенного мне не покупали.
Мать очень прижимистая. Постоянно на мне срывались. Я и скотина ,и сволота и ’будь ты проклята’. Не так встала ,не так посмотрела. Когда мне было почти 21 год,то наорал ,что я сижу не так,а я с подругой разговаривала в это время по телефону. Как же стыдно было. Мог ударить.
Пару раз избил ремнем до синяков на спине.
Мать постоянно ещё пугала меня отцом.
А он был при хорошей должности , куча друзей и душа компании. Мой крестный,его друг, не может поверить в то, что он так мог со мной себя вести. Я только недавно ему рассказала о том ,как мне жилось с родителями. Я единственный ребенок,кстати.
Мне сейчас 44 года. Отца нет уже 22 года.
С матерью не общаюсь лет 5. Тоже после похода к психологу, кстати.
А сейчас она сошла с ума.

Блін, от читаю я, і замислилася: в мене ж також була купа образ на батьків: я також дитиною бігала за молоком і тягла той бідон додому; ще в нас дача була і я дитиною, разом з батьками, полола той участок, збирала овочі і фрукти, а потім тягала через все місто важкі ведра; мити підлогу і посуд - було моїм прямим обов´язком років з 6-7 (доречі, досі ненавиджу все, що пов´язано з миттям поверхонь і посуду), також мене били... Та багато чого було!
Але, з віком, я стала цікавитися: а як було батькам? Скажімо, в 90-ті роки я не знала що таке: немає м´яса, овочів і фруктів (хоч і консервованих часто) - мабуть це тому, що в нас, таки, була дача, яку я ненавиділа всією душею, а ще батьки пахали як прокляті (тата, взагалі, пам´ятаю, років до 13-14, тільки на вихідних, бо зрання і до пізнього вечора він був на роботі) - де там спокійно перевірити уроки: мама прибігла з роботи, стала до плити і, паралельно, дивиться що ми там понаписували... Допомога батькам, в такій ситуації - не сучасне: ’дітям корисно брати участь в домашніх справах’, а сувора необхідність. Але, повторюся: ми не мали голоду в 90-ті і, більше того, коли стало полегше, батьки не припинили економити і працювати. Тому ми, з часом, стали вважатися доволі заможною родиною: дача, кілька квартир, гарна освіта дітям, гарний одяг у дітей, автівка... Навіть зараз, я розумію, що у тому, що я маю і що мої діти можуть не мати клопоту з тим ненависним мені: почисть картоплю, помий підлогу, помий посуд, сходи за молоком - величезне вкладення тоді моїх батьків (а ще й батьків чоловіка, адже наші родини дуже схожі). І тоді моїм батькам було шалено важко! Коли я це зрозуміла, то відпустила образи. Так, вони не ідеальні. Але вони люди. Врешті, мені точно є багато за що щиро подякувати батькам.

Всегда помнят плохое, а хорошее быстро забывают детки 😏

У вас є/були підлітки? От як раз в цьому віці і не заставиш їх митися, тільки з боєм. На голові соскльки, духман ще той і ні в яку. Думаєте, мама не мила дітей і не вчила митися до цього? Такий вік-протестний. Але з мама погана бо примушує митися чи прибрати халамидник в кімнаті.
Моя, знаю, буде ображатися що не дозволила пірсінг губи зробити та індастріал прокол. А стараша-що вмовила поступити у ВИШ ( вона закінчила коледж і вже найрозумніша, а викладачі бездарі і неправильно викладають) відчуваю, що кине його.

Звучить як щось з розділу ʼв мире животных’. А потім будете скиглити, коли впадете, а через вас переступлять власні діти, і підуть далі, навіть не озираючись, виключно власним шляхом без обтяжень та перепон /ви будете у цьому переліку/. Люди дивуються ще, а чому таке суспільство жорстоке, байдуже, егоцентричне і кожен сам за себе.

а що в дитини не має бути зовсім ніяких обовязків??

Тоді обов´язки повинні бути однаковими для усіх дітей. А не одна дитина нянчить, готує, паше, а інша грається.

ви знаєте, оті претензійні і ображені часто себе не бачать збоку. І дуже часто саме вони й неправі.

Ну як сказати... Не вважаю я вірним - бити дитину. Але батьки були виховані в іншій парадигмі і в них точно не було часу і сил читати психологів. Вони мені організовували таку можливість, фактично: аби в мене були на це час і сили вже для моїх дітей.
Це для прикладу. Тому ображатися на батьків за якісь речі - норм. Але й спробувати зрозуміти - також варто. Особливо, якщо ми себе вважаємо такими просунутими в психології

а якщо різниця 10 років між дітьми??

а якщо різниця 10 років між дітьми??

тобто у меншої дитини мають бути ігри і відпочинок, а у старшої ні?

я про бити й мову не веду. Я про от прибрати в своїй кімнаті, помогти з молодшими.

так мова про кілька годин на тиждень, коли батьки в магазині. Це вже гріх таке старшу дитину попросити?

опять з молодшими. Старша дитина не нянька Ви її народжували не як дитину, а як няню для молодших?

у мене одна)) і вже майже 18. Я про ситуацію автора. Раз в тиждень побути вдома, поки батьки в магазині, це таке страшне?

Це й треба попросити. Ви б погодились посидіти з сусідською дитиною? за якої умови? подумайте.

В більшості випадків це не раз, а кожного дня багато годин(

Це й треба попросити. Ви б погодились посидіти з сусідською дитиною? за якої умови? подумайте.

Тоді обов´язки повинні бути однаковими для усіх дітей. А не одна дитина нянчить, готує, паше, а інша грається.

В більшості випадків це не раз, а кожного дня багато годин(

мои мылись сами, я в подростковом возрасте уже не лезла.
нюансы были, конечно.
Старшая пришла как то из школы в слезах, ей сказали волосы как сосульки.
У нее волосы были чистые, но как выпустит их наверх, на куртку, они сразу на ветру или на тумане становятся как сосульки.
Я посоветовала прятать под шапку, и начала подбирать другой шампунь.
Т.е. то, что я должна как мама, а мыться в этом возрасте - она должна сама.

если она не помоется, дети такие ’ добрые’, что однокласники скажут.
Поэтому не надо создавать ситупцию протеста, вы давите, он протестует.
Не давите, найдется кто то , кто скажет, и он послушает.
Если вы и папа ходите чистые - , то он тоже заметит.

Я не разрешала ей отращивать длинные, потому что очень тонкие и не густые волосы, а она всегда хотела длинные косички.
Своей дочке она разрешила, и дочь ходит с длинючими и тонюсенькими косичками, и никто над ней не смеется, никто не относится плохо.
Смотрю и думаю, наверное я была не права.

Ну значить я була такою мамою, раз переступлять.
Навчиться вже нести відповідальність за власні вчинки і не скигліть.

А то спочатку дітей булять і принижують, а потім - ой які погані діти, через рідну маму на старості років переступили і все.

Та вони втекли від вас щоб ви їм далі життя не псували!!

Чому ви мені це адресуєте?
І тут цікавий момент: є люди, для кого фізичне та моральне насилля у дитинстві дійсно є виправданою проблемою, яку справді необхідно ʼлікуватиʼ, а є притрушені, вибачте, що ненавидять батьків лише за те, що ті не дозволяли красти, вживати наркоту, тр…тись направо-наліво за подарунки від чоловіків у підлітковому віці та інше подібне, а прохання прибрати за собою сміття є для них страшною образою на все життя. Ви зараз про яку категорію пишете?

я про бити й мову не веду. Я про от прибрати в своїй кімнаті, помогти з молодшими.