Свій варік• 21 января в 21:32
Розлучення з абʼюзером і дитина
Навіть не знаю з чого почати, спробую щоб не довго і складно. Був шлюб 20 років. Як було у багатьох жила в рожевих окулярах, вважаючи що ледь не з Богом і не могла зрозуміти чому зі здорової дівчини перетворилась в інваліда з купою діагнозів і чередою операцій щороку, жила від реабілітації до реабілітації. Пішла в терапію, очманіла від того що побачила і зрозуміла. Почала захищатись, звісно йому це не сподобалось. Почалось: помста, зрада, відверті підстави і підлості. Як я цього не бачила раніше, не можу собі пробачити.
Прийняла рішення розлучитись, до війни вже почали жити окремо. Вичисляв, прибігав на мої побачення, влаштовував шоу з палками і молотками. Війна, опинились в одному приміщенні, живемо в одному домі. Син вже став підлітком і ця тварина почала наговорювати його проти мене, найстрашніше: успішно. Тепер не він зраджував, а то я почала якісь переписки, згадуючи наших рандомних знайомих. По іншим темам і сферам так само. Син копіює його ставлення, знецінення, може зненацька не говорити зі мною і я навіть не знаю чому, що саме татко йому розказав і наговорив. Можливості розʼїхатись зараз немає і розумію що син не піде зі мною + є привʼязка до школи, старші класи. Який треш у моєму житті. Це той татко що вимкнув телефон коли я народжувала щоб його не смикали по всяких приводам, про іншу відповідальність годі вже говорити, його не було з нами навіть коли він був вдома. Це було просто тіло, яке потрібно було лише обслуговувати: кормити, прибирати за ним і сексу по-більше і все завжди не так, скривлене незадоволене обличчя. а в нього тільки робота: комп+телефон і чіпати його не можна, але така цікава робота без зп, бо це бізнес родичів, для них він допомагав а не працював, а дитина то типу моя проблема.
Якась безвихідь, хочеться вийти у вікно. В мене ніби вкрали дитину та ще й той, хто все життя ним не займався, не цікавився і не турбувався. Та й зараз він йому не потрібен, йому важливо статус що він класний, все життя гра на публіку.
Чула про такі історії, але ніколи не думала що таке станеться зі мною. Знаю, що винна сама, дуже багато помилок, які не мала право не помічати( Знаю, що слабка і фізично, і морально, сама себе загнала в залежність хоча все життя працювала на двох роботах, щоб витягти нас і прикрити муженька, що він типу господар.
Дівчата, знаю що таке буває, розкажіть як виходили з цього. З урахуванням що обмежено дієздатна, здоровʼя ніяке( 42 роки, батьківської підтримки немає.
Прийняла рішення розлучитись, до війни вже почали жити окремо. Вичисляв, прибігав на мої побачення, влаштовував шоу з палками і молотками. Війна, опинились в одному приміщенні, живемо в одному домі. Син вже став підлітком і ця тварина почала наговорювати його проти мене, найстрашніше: успішно. Тепер не він зраджував, а то я почала якісь переписки, згадуючи наших рандомних знайомих. По іншим темам і сферам так само. Син копіює його ставлення, знецінення, може зненацька не говорити зі мною і я навіть не знаю чому, що саме татко йому розказав і наговорив. Можливості розʼїхатись зараз немає і розумію що син не піде зі мною + є привʼязка до школи, старші класи. Який треш у моєму житті. Це той татко що вимкнув телефон коли я народжувала щоб його не смикали по всяких приводам, про іншу відповідальність годі вже говорити, його не було з нами навіть коли він був вдома. Це було просто тіло, яке потрібно було лише обслуговувати: кормити, прибирати за ним і сексу по-більше і все завжди не так, скривлене незадоволене обличчя. а в нього тільки робота: комп+телефон і чіпати його не можна, але така цікава робота без зп, бо це бізнес родичів, для них він допомагав а не працював, а дитина то типу моя проблема.
Якась безвихідь, хочеться вийти у вікно. В мене ніби вкрали дитину та ще й той, хто все життя ним не займався, не цікавився і не турбувався. Та й зараз він йому не потрібен, йому важливо статус що він класний, все життя гра на публіку.
Чула про такі історії, але ніколи не думала що таке станеться зі мною. Знаю, що винна сама, дуже багато помилок, які не мала право не помічати( Знаю, що слабка і фізично, і морально, сама себе загнала в залежність хоча все життя працювала на двох роботах, щоб витягти нас і прикрити муженька, що він типу господар.
Дівчата, знаю що таке буває, розкажіть як виходили з цього. З урахуванням що обмежено дієздатна, здоровʼя ніяке( 42 роки, батьківської підтримки немає.
показать весь текст
5
2
2
2
1
Леди Г• 22 января в 00:10
Прочитала всю тему, мой вывод- вам не нужно никуда уходить. Надо научиться воспринимать ту жизнь в которой вы живёте по- другому.
В первую очередь наладить здоровье.
Про сына- 16 лет, уже наверняка гуляет с девочками или скоро начнёт. Не так долго осталось до того момента когда он окунется во взрослую жизнь, даже если будет жить с вами и родители будут нужны только для порции денег. Про сына вообще эту тему оставьте.
В Германию вам не вариант, там будет ещё сложнее, поверьте. Вы морально это все не потянете.
Вы написали уехать домой и сын уехал бы но вы не хотите. Это куда и почему нет? С другой стороны если нет, то чего и думать.
Жилье вы отдельно снять не тянете.
Вы сами знаете выход. Вам придётся подстроиться под эти обстоятельства.
Не знаю как вы делите быт, но если у вас есть своя комната где вы можете побыть одна в тишине это большой плюс.
В первую очередь наладить здоровье.
Про сына- 16 лет, уже наверняка гуляет с девочками или скоро начнёт. Не так долго осталось до того момента когда он окунется во взрослую жизнь, даже если будет жить с вами и родители будут нужны только для порции денег. Про сына вообще эту тему оставьте.
В Германию вам не вариант, там будет ещё сложнее, поверьте. Вы морально это все не потянете.
Вы написали уехать домой и сын уехал бы но вы не хотите. Это куда и почему нет? С другой стороны если нет, то чего и думать.
Жилье вы отдельно снять не тянете.
Вы сами знаете выход. Вам придётся подстроиться под эти обстоятельства.
Не знаю как вы делите быт, но если у вас есть своя комната где вы можете побыть одна в тишине это большой плюс.
2
автор
Свій варік
• 22 января в 00:45
Ответ дляЛеди Г
Прочитала всю тему, мой вывод- вам не нужно никуда уходить. Надо научиться воспринимать ту жизнь в которой вы живёте по- другому.
В первую очередь наладить здоровье.
Про сына- 16 лет, уже наверняка гуляет с девочками или скоро начнёт. Не так долго осталось до того момента когда он окунется во взрослую жизнь, даже если будет жить с вами и родители будут нужны только для порции денег. Про сына вообще эту тему оставьте.
В Германию вам не вариант, там будет ещё сложнее, поверьте. Вы морально это все не потянете.
Вы написали уехать домой и сын уехал бы но вы не хотите. Это куда и почему нет? С другой стороны если нет, то чего и думать.
Жилье вы отдельно снять не тянете.
Вы сами знаете выход. Вам придётся подстроиться под эти обстоятельства.
Не знаю как вы делите быт, но если у вас есть своя комната где вы можете побыть одна в тишине это большой плюс.
В первую очередь наладить здоровье.
Про сына- 16 лет, уже наверняка гуляет с девочками или скоро начнёт. Не так долго осталось до того момента когда он окунется во взрослую жизнь, даже если будет жить с вами и родители будут нужны только для порции денег. Про сына вообще эту тему оставьте.
В Германию вам не вариант, там будет ещё сложнее, поверьте. Вы морально это все не потянете.
Вы написали уехать домой и сын уехал бы но вы не хотите. Это куда и почему нет? С другой стороны если нет, то чего и думать.
Жилье вы отдельно снять не тянете.
Вы сами знаете выход. Вам придётся подстроиться под эти обстоятельства.
Не знаю как вы делите быт, но если у вас есть своя комната где вы можете побыть одна в тишине это большой плюс.
Дякую🙏
Психотерапевт теж так вважає. І я головою погоджуюсь, тому нікуди не рипаюсь поки і думаю а може є якийсь варіант, до якого я ще не додумалась. Я розумію, що інше я не вивезу в першу чергу фізично. Кожна поїздка додому це 2-3 тижнева хвороба після того, з зірваною спиною і загостренням з ногами. А це ж всього лише дорога. Ось в листопаді їздила, все ніби вилікувала, але досі сну немає, ледь ношу себе(
Але іноді це життя разом дуже нестерне і тоді вагаюсь чи все правильно я роблю чи це мій стан жертви і треба щось робити. Намагаюсь поринути в роботу, щоб менше думати про це і не нафеячити.
Так, є окрема кімната, з побутом неприємно, але це не саме страшне. Мене накриває як так вийшло, що син будучи завжди зі мною став таким як він, не можу це прийняти. Я зовсім не очікувала такого. Він був чуйним глибоким хлопчиком з моїми цінностями, а зараз це цинічний холодний байдужий меркантильний хлопець. Подруги в кого старші сини говорять що це пройде, а я боюсь що будучи поруч з таким батьком не пройде.
Додому це в Київ. Зараз там все погано, але є своє житло, авто, рідні, можливість себе забезпечувати. Але не хочу сина туди везти, тут наш інтерес з колишнім співпадає, на цьому все і тримається. Син, його безпека, освіта і майбутнє в пріоритеті, навіть ціною мого спаплюженого життя. Я не можу вибрати як вигідно мені і привезти його фактично на фронт(
Психотерапевт теж так вважає. І я головою погоджуюсь, тому нікуди не рипаюсь поки і думаю а може є якийсь варіант, до якого я ще не додумалась. Я розумію, що інше я не вивезу в першу чергу фізично. Кожна поїздка додому це 2-3 тижнева хвороба після того, з зірваною спиною і загостренням з ногами. А це ж всього лише дорога. Ось в листопаді їздила, все ніби вилікувала, але досі сну немає, ледь ношу себе(
Але іноді це життя разом дуже нестерне і тоді вагаюсь чи все правильно я роблю чи це мій стан жертви і треба щось робити. Намагаюсь поринути в роботу, щоб менше думати про це і не нафеячити.
Так, є окрема кімната, з побутом неприємно, але це не саме страшне. Мене накриває як так вийшло, що син будучи завжди зі мною став таким як він, не можу це прийняти. Я зовсім не очікувала такого. Він був чуйним глибоким хлопчиком з моїми цінностями, а зараз це цинічний холодний байдужий меркантильний хлопець. Подруги в кого старші сини говорять що це пройде, а я боюсь що будучи поруч з таким батьком не пройде.
Додому це в Київ. Зараз там все погано, але є своє житло, авто, рідні, можливість себе забезпечувати. Але не хочу сина туди везти, тут наш інтерес з колишнім співпадає, на цьому все і тримається. Син, його безпека, освіта і майбутнє в пріоритеті, навіть ціною мого спаплюженого життя. Я не можу вибрати як вигідно мені і привезти його фактично на фронт(
1
1
Ліньки гуглить• 22 января в 17:25
Ответ дляСвій варік
Ну як дорослий, ще школяр. Це відносно
У вас десять причин не піти. Тоді не скигліть. 20 років терпіли. Скільки там лишилось
1
1
автор
Свій варік
• 22 января в 23:31
Ответ дляЛіньки гуглить
У вас десять причин не піти. Тоді не скигліть. 20 років терпіли. Скільки там лишилось
Тема не зовсім про піти, а в першу чергу про дитину.
Дякую що написали, але знецінення не цікаво, такого запиту в темі не було.
Дякую що написали, але знецінення не цікаво, такого запиту в темі не було.
Ліньки гуглить• 23 января в 16:09
Ответ дляСвій варік
Тема не зовсім про піти, а в першу чергу про дитину.
Дякую що написали, але знецінення не цікаво, такого запиту в темі не було.
Дякую що написали, але знецінення не цікаво, такого запиту в темі не було.
Тоді терпіть ще 20 років. Було б що знецінювати
автор
Свій варік
• 23 января в 20:33
Ответ дляЛіньки гуглить
Тоді терпіть ще 20 років. Було б що знецінювати
Завжди є що чи кого знецінити. І роблять це як правило для того щоб свої негаразди виправдати перед собою.
Терпіти що чи кого, свою власну дитину? Ви б кинули? Деякі поради лякають, через одну радять кинути дитину. Класна порада
Терпіти що чи кого, свою власну дитину? Ви б кинули? Деякі поради лякають, через одну радять кинути дитину. Класна порада
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу